Частина 34. Вечеря з Гідрами

Королева Іола люб'язно дала мені один зі своїх костюмів і, переодягнувшись, я вирушила на вечерю.

Я сиділа за довгим скляним столом і неспішно пила зі склянки якусь каламутну блакитну рідину.

— Кіро, розкажи нам про життя на поверхні. – першим порушив тишу король.

— Що саме вас цікавить, ваша величність? - запитала я.

— Які види лишилися? - подумавши поставив перше запитання Ісідор.

— Хм.. точно є банші, кіцуне, фенікси і перевертні в різних подобах. - замислившись відповіла я. - Найбільше сумнівів було у вашому існуванні.

— Дякую. Ми над цим довго працювали. - кивнув мені Ісидор, ніби задоволений компліментом. – А люди?

— Ох, ну людей найбільше. - я засміялася. – Заповнили собою наш світ і навіть не підозрюють про наше існування.

— Як це? - здивовано спитала королева Іола.

— Про види, Чистих, звернених, Первородних та взагалі НАС знають дуже мало людей. - я знизала плечима. - Це і на краще.

— Чому?

— Менше полювання на нас, менше ворогів бажаючих смерті. Безпечніше. – я посміхнулася. - Даааа .. і це говорю я ... - додала я тихо.

— Що це означає? – спитав Ісидор.

— Та просто .. Я виключно вмію знаходити собі пригоди .. а скільки смертей у мене було. - я засміялася.

— Скільки? - запитала королева.

— Я з рахунку збилася. - усміхнулася я, відпивши солодкий напій зі склянки.

— І для тебе це нормально? - продовжила допитуватись королева. - Не подумай, просто ми вмирали лише раз, на обряді, щоб зупинити старіння.

— Лише один раз?! - я свиснула. - Круто.

— Розкажи нам про поверхню. Хто зараз править расою людей? - спитав король.

— Хто тільки не править. - я засміялася. - Правителі у них змінюються кожні кілька років, за винятком небагатьох країн. Хм, великих поселень, якими правлять монархи. Але люди хоч жити стали довше.

— Тепер близько 800 років? - королева засміялася. - Пам'ятаю, коли ті помирали через 400-500 років від народження, як же швидкоплинне було їхнє життя.

— 400-500? - мої очі округлилися. - Ні, зараз лише близько 60-80 років.

— І це життя? - вигукнула королева. - Як вони встигають хоч щось зробити?

— Повірте, встигають. - я посміхнулась.