Частина 1. Передісторія

Може, прокляли? Чи наврочили? Чи демон поплутав? Так, стоп, я тут демон! Ех, і треба ж було мені закохатися в людину! Я закохалася по вуха, та так, що хочу все життя з ним прожити! Усі мої життя!

Кіра стояла перед дзеркалом, ніжно посміхаючись своїм думкам, і водночас лаючи себе ж. Вона закохалася в Мисливця на перевертнів, у легендарного Елара Кривавого! Вони зустрілися, коли Кіра прийшла вбивати паліїв, які спалили Йенардин і вбили її сім'ю. Вона вже втратила слід п'яти груп, але одна затрималася в окрузі і вистежити їх було легко. Дізнавшись, що це були мисливці, вона дісталася перевалочного пункту, де ті чекали на супроводжуючого з братства. Але прибувши на місце Кіра виявила тільки гори трупів та Елара, що витирає кров зі свого меча.

• Ти з ними? – грізно спитав у мене Елар.
• Ні. - чесно відповіла я, заворожено дивлячись у його очі.
• Добре. – він сховав меч. – Ці мисливці порушили кодекс, вони спалили святий ліс роду Ланель та вбили дуже багато Чистих. Орден Мисливців живе у світі із Чистими, якщо ті не вбивають людей. Точніше жив... Тепер бути війні... - задумливо сказав Мисливець, оглядаючи трупи.
• Війні? – поцікавилася я.
• Так. - відповів Мисливець і перевів погляд на мене. - Вибач, думки вголос. Не звертай уваги. Як ти тут опинилася?
• Де? - я осіклась, знову глянула на небезпечного чоловіка і відступила на пару кроків.
• Тут. В лісі. На перевалочному пункті мисливців за перевертнями. - Елар насувався на мене, поклавши руку на меч.
• Я… Я просто гуляла… І почула шум. - я здавала назад і, спіткнувшись об корінь дерева, впала на землю.
• Це місце не можна знайти просто гуляючи. - чоловік навис наді мною, уважно дивлячись у мої очі, після чого зітхнув і присів на одне коліно переді мною. – Навіщо ти їх шукала?
• Вони... кхм.. - я судомно вигадувала виправдання, щоб і самій не повторити долю паліїв. - Вони зґвалтували і вбили мою матір у селі. Я довго йшла їхнім слідом. Я з батьком багато полювала та вмію вистежувати здобич! Я йшла щоб убити їх! - випалила я, на що Мисливець завмер, а потім голосно засміявся.
• Вбити? Ти? - сміючись, сказав він, на що я мимоволі насупилась. - Ох, і чим же ти, мала, хотіла їх вбити?
• У мене є ніж! - вигукнула я і висмикнувши ніж з-за пояса, повалила чоловіка на землю, сівши зверху і приставивши зброю до горла чоловіка.
• А ти бойова, мала! - сміючись сказав Елар, дивлячись на мене, але за мить я знову опинилася на землі, притиснута тілом мисливця. Ніж тепер упирався мені в бік, а обличчя чоловіка було за кілька сантиметрів від мого. - Але ж я швидше.

Сама не зрозумівши навіщо я сіпнулася і поцілувала мисливця в губи. Завмерши від подиву він раптом відповів на мій поцілунок і я відчула що ніж був відкинутий убік. Відірвавшись від вабних губ я знову оцінювально подивилася на міцного накачаного чоловіка з довгим чорним волоссям, зібраним у хвіст і легкою чорною борідкою. Чоловік, розплющивши очі, так само оцінювально подивився на мене.

• Навіщо це ти зробила? – спитав він.
• А навіщо ти відповів? - з усмішкою запитала я, замість відповіді.
• Так .. - чоловік підвівся, взявши себе в руки і допоміг піднятися мені. - Де, кажеш, ти живеш? Я відведу тебе до батька.
• Вже ніде. - серйозно відповіла я, пригнічуючи свій вовчий запах і сили ментальним зусиллям, як вчила мама. - Вони спалили моє село і вбили мою родину.
• А родичі? Є до кого піти? – допитувався мисливець.
• Ні. - відповіла я і глянула в очі мисливцеві. - Чи можна піти з тобою?
• Зі мною? - мисливець усміхнувся. - І куди ми підемо?
• Подалі звідси .. - я нервово глянула на закривавлені тіла.

Так і закрутилося. Елар закохався в Кіру. Заради неї він пішов із Мисливців і збудував будинок у лісі. Так вони й жили, полювали на звірів, завели худобу. Через чотири роки Кіра народила дітей, і вони були дивовижними. Під час вагітності вовчиця переживала, що Елар дізнається про її сутність, і що діти народяться вовченятами. Але вони були нормальні. Навіть надто нормальними! Звичайні людські діти, навіть аура людська! Елар був дуже радий і носив Кіру на руках. Але щастя не могло тривати вічно.

Однієї ночі Кіра прокинулася від шуму на вулиці та запаху диму. Схопившись з ліжка і розбудивши Елара вона виглянула у вікно і побачила п'яних найманців, що сміються зі смолоскипами в руках. Помітивши, що права частина будинку охоплена вогнем, дівчина метнулася до дитячої кімнати, але щойно вона відчинила двері, її відкинуло на підлогу і з кімнати вирвався стовп вогню. Елар підбіг ззаду, допомагаючи Кірі підвестися, але вона встигла помітити обвуглені маленькі тіла в ліжечках і запах трав у вогні. Їх приспали та спалили. Кинувшись на вулицю з пеленою на очах, Кіра на ходу трансформувалася в білу вовчицю і за мить розірвала зубами горло одному з паліїв. У голові вовчиці була лише думка про помсту, але голос на задвірках свідомості стогнав від болю і вигукував: «Ну чому завжди вогонь?!». Не помічаючи плину часу Кіра зупинилася і озирнулася. Вона була вся в крові і шматки тіл були розкидані навколо. Поглянувши на палаючу хату і зупинивши погляд на дитячому вікні, Кіра протяжно голосно завила, порушуючи тишу нічного лісу. Почувши дзвін металу вовчиця знову подивилася на будинок і побачила Елара, що дивиться прямо на неї і тримає свій меч у руці. Меч Мисливця. В очах вовчиці перед ним горів вогонь і Мисливець розумів, що це не тільки відблиски їхнього будинку. У нього, звичайно, були підозри, адже його кохана не старіла, не хворіла, але просила не висаджувати аконіт біля їхнього будинку, тому що їй не подобався аромат цих квітів. Але після народження дітей Елар забув про все, його засліпило щастя. Зробивши кілька обережних кроків до вовчиці, він уважніше подивився на неї і перехопив меч у робочу руку. Помітивши цей небезпечний рух, Кіра з болем в очах і серці рвонула в ліс. Вона бігла, не бачачи дороги і не помічаючи плину часу.