О пів на дев’яту Андрій зателефонував чоловікові з буса й спитав, хто з них забув телефон. Той саме щось їв. Дочекався, поки прожує, покликав когось від столу й таки з’ясував, що всі телефони на місці. А знімки де?
Андрій вислав кілька кадрів, поки вода в чайнику закипала вдруге. На одному, зробленому зблизька, риски в камені мали такий вигляд, ніби їх продряпали цвяхом учора. Він не став робити їх виразнішими. Нехай самі розбираються, що там написано. Решту файлів скопіював на диск разом із денною зйомкою. Збираючись поснідати, поставив на стіл дві чашки й помітив це, тільки коли налив кип’яток у першу. Другу прибрав. У нього знову боліли пальці, і чашка тихо цокнула об дверцята шафки.
Того дня він ще двічі чув, як хтось відсуває стілець на кухні. Першого разу працював у навушниках і вирішив, що звук із запису. Вдруге вже сидів без навушників, доробляв квартиру з парком. Стілець стояв так близько до столу, що Андрій мусив повернути його боком, аби самому сісти. Може, сусіди. У цьому будинку можна було місяцями сердитися на людину за стіною, а потім з’ясувати, що свердлять двома поверхами вище.
Уночі він прокинувся від того, що на ліжку бракувало місця для ніг. Хтось стояв біля самого узніжжя, і Андрій підібгав коліна ще до того, як розплющив очі. Біля ліжка нікого не було. У передпокої під ключами лежав чужий телефон. Андрій переніс його на кухню й поклав на підвіконня. До світанку стілець більше не рипів.
* * *
Жінка, яку він знайшов в інтернеті, називала себе енерготерапевткою. Перед розмовою попросила зняти квартиру на відео від вхідних дверей до кухні. Особливо її цікавили кути кімнат і речі, які Андрій приніс додому останнім часом. Він засоромився пакетів біля дверей, прибрав їх у шафу, але знімати почав відразу, поки не передумав. На кухні телефон потрапив у кадр. Андрій ще потримав на ньому камеру, щоб жінка не прогледіла.
Вона передзвонила надвечір. Сказала, що в помешканні є предмет, який йому не належить. Андрієві було навіть приємно, що він не мусив цього пояснювати сам. Жінка говорила з кухні, по той бік розмови хтось мив посуд, і вона двічі просила не гримати. Від цього їй чомусь легше вірилося. З таким, сказала вона, буває, що людина сама принесе додому річ, потім не може спати, а вранці не годна згадати, де її взяла. За першу розмову грошей не захотіла. Попросила вісімсот за роботу й звеліла на ніч забрати телефон із кухні. Куди — байдуже, аби не стояв поруч із їжею.
Андрій заплатив. Телефон поклав у коробку з-під чайника й виніс на сходи, де зберігалися відра прибиральниці. Уже зачинив двері, та згадав, як на екрані світився маленький замок. У кого б він не був, людина ще могла подзвонити. Андрій повернувся по коробку. Прибиральниця поставила на неї порожню пляшку з-під мийного засобу й спитала, чи це на сміття. Він відповів, що ні, і поніс її назад у квартиру.
За пів години жінка написала, що для повного очищення доведеться докупити матеріали. Андрій відкрив її сторінку, щоб іще раз подивитися відгуки. Під свіжим відео якась клієнтка дякувала, бо сама не здогадалася б, що принесла додому чужу річ. У неї це була дитяча ванночка, куплена з рук. Жінка відповіла, що предмет не можна тримати там, де готують їжу. Коментар мав три сердечка.
Більше він їй не переказував. На ніч затяг коробку до кімнати й поставив під стіл, щоб не ходити до неї щоразу, як у кухні щось стукне. Коло другої почув, як на підвіконні дзенькнула ложка. Квартира була така тиха, що він розрізнив, як вона ще докручується на плитці, перш ніж лягти плазом. Підвівся й увімкнув світло. На підлозі справді лежала ложка. Коробка була в кімнаті, де він її залишив.
До ранку Андрій не вимикав світла. Перш ніж лягти, відкрив повідомлення господині й перевірив, о котрій вона збиралася заїхати по гроші. Години вона не написала. Треба було домовитися, поки ще міг відтягнути зустріч на кілька годин і знайти десь ті вісімсот.
Чоловіка, який робив виїзне очищення, порадила сусідка знизу. Щоправда, до неї він приходив зовсім з іншого приводу, коли її зять пів року не міг продати гараж. Гараж зрештою купив сам сусід, бо йому треба було десь ставити мотоцикл. Для сусідки це означало, що допомогло. Андрій застав її на подвір’ї, де вона різала ножем довгу картонну коробку, щоб та влізла в бак. Поки він тримав картон за край, сусідка знайшла номер і двічі нагадала, щоб він не казав про гараж: зять і досі думав, що вона зверталася до рієлтора.
Майстер прийшов після сьомої. У нього в руках був потертий шкільний рюкзак. Знявши черевики, він попросив капці, бо в одному носку протерлася п’ята. Андрій приніс свої запасні, а майстер, поки взувався, помітив пластир на його підборідді. Спитав, чи давно він падав. Про яму Андрій говорити не хотів і сказав, що недавно вдарився на роботі.
Майстер запропонував спочатку виспатися, а від удару, якщо досі непокоїть, сходити до лікаря. Андрій ледь не виставив його за двері. Він і сам знав, що треба виспатися. Та чоловік уже розпитував, де саме чути стукіт, чи пробував Андрій відсунути стілець від стіни, коли це почалося. Слухав уважно. За день Андрій устиг відвикнути від того, що людина може дочекатися кінця його відповіді.
Попросивши склянку, майстер налив у неї води й дістав із рюкзака дві звичайні свічки. Одну поставив на підвіконні, другу на столі. Сказав, що тепер їм треба хвилин десять посидіти й нічого не чіпати. Андрієві порадив дивитися на воду. На дні склянки була подряпина, яку він спершу прийняв за волосину. Щоразу, коли майстер нахилявся, подряпина тоншала. Нарешті Андрій глянув не на неї, а на його руку. Той водив пальцями під краєм столу. У пальцях у майстра щось зблиснуло. На підвіконні тихенько клацнуло.
Майстер заплющив очі, ніби чекав, що йому озвуться ще раз. Андрій підвівся й витяг із-за вазона маленьку чорну коробочку. Затиснув її в долоні. Клацнуло знову, тепер у нього між пальцями.
— І скільки це коштує, якщо без коробочки?
Майстер розплющив очі. Почав казати, що звук був пробний, треба ж зрозуміти, звідки в цій кухні йде відлуння. Андрій поклав коробочку перед ним. Чоловік одразу простягнув руку забрати її, та враз смикнувся, і Андрій подумав, що він обпікся об свічку.