Власник квартири просив, щоб із вікна було видно парк. Парк був, але поміж ним і вікном стояло дев’ять поверхів сусіднього будинку. Андрій міг зняти клапоть зелені, якщо залізе на підвіконня й притулиться щокою до шибки. Ще можна було опустити жалюзі до половини. На фотографії вийшла б світла кімната, а питання, куди вона дивиться, покупці поставили б уже на перегляді.
— Робіть, як знаєте, — сказав власник. Попросив тільки не рухати низьку табуретку біля вхідних дверей. Його мати на ній перевзувалася. Вона мала повернутися додому з лікарні в понеділок і ще не знала, що він виставив квартиру.
Андрій відсунув табуретку на два кадри й поставив назад. За зйомку домовилися на тисячу вісімсот, але чоловік, коли дійшло до розрахунку, мав у гаманці тільки тисячу й пообіцяв докинути решту ввечері. Поки він пояснював, чому не може переказати відразу, Андрій дивився, як той невеличким ключем підтягує гвинт на ніжці табуретки. Знайшов же час.
На сходах завібрував телефон. Назар питав, чи вільний він сьогодні після дев’ятої. Робота за містом, на кілька годин. Фотографувати треба всяке, що витягнуть із землі. Шість тисяч, половина наперед. При цьому Назар, мов нічого дивного в такому наборі умов не було, окремо перепитав, чи є в Андрія запасна батарея.
Андрій затримався біля поштових скриньок. Ще зранку господиня квартири, яку він винаймав, написала, що у вівторок їй зручно заїхати по гроші. До вівторка він устигав би заробити хіба ще одну обіцянку докинути ввечері. Чорні копачі, значить. Міг би принаймні подзвонити Назарові й запитати, чи той розуміє, куди його кличуть.
Натомість набрав: «Батарея є».
* * *
Назар чекав на нього біля зачиненої майстерні. Сидів на бетонному стовпчику й намагався зішкребти з нігтя білу фарбу. На роботі, як виявилося, він цілий день перефарбовував металеві шафки, хоча влаштовувався туди лагодити замки. Тепер у нього були до роботодавця дві претензії: ніхто так і не приніс розчинника і в п’ятницю йому знову збиралися віддати лише частину зарплати. Про те, звідки взявся підробіток, Назар сказав уже тоді, коли до них під’їхав запилений бус. Один чоловік із майстерні возив цим людям інструмент. Цього разу знадобився хтось на підхваті, а Назар необачно похвалився, що знає фотографа.
З переднього сидіння вийшов сивуватий чоловік у чистих черевиках. Поки відраховував Андрієві гроші, спитав у водія, чи той забрав із холодильника контейнер. Жінка наклала їжі на всіх, а вони знову висиплють собаці під верстак те, що лишиться. Водій сказав, що контейнер під сидінням. Чоловік помацав кишені, знайшов і віддав йому виделку в паперовій серветці.
Гроші Андрій перерахував двічі. Сивуватий помітив це й зачекав, не відвертаючись. Платив за знімки на місці, потім окремо кожної речі. Якщо між знімками доведеться почекати, нічого страшного. В ямі руками нічого не чіпати, там працюватимуть інші.
— А я? — спитав Назар.
Чоловік нарешті глянув і на нього. Тобі ж, каже, було сказано, що робити. Назар зліз зі стовпчика й поліз у бус перший.
Їхали довго. Спочатку Андрій ще бачив збоку вікна квартир, де люди під кінець дня робили щось при світлі, а тоді за склом пішли огорожі, темні теплиці, поодинокі заправки. Назар притулився плечем до його сумки з камерою й задрімав. У нього на рукаві теж була біла фарба. Андрій посунув сумку собі на коліна, щоб Назар не спав із пряжкою під щокою, і впіймав себе на тому, що вже подумки переказує господині гроші. За оренду, принаймні, він у неї нічого не випрошував.
Бус спинився на узліссі, де в густій траві стояв ще один автомобіль. До сивуватого підійшов чоловік у светрі, дістав із кишені зв’язку й відчепив один ключ. На пластмасовій бирці було щось видряпано. Андрій якраз перевіряв, чи не засвічує кадр лампа над відчиненими дверцятами буса, і зняв руку з ключем, край дверцят і власний черевик. На екрані ключ вийшов різкіший за все інше. Він не став видаляти пробного кадру. Нехай потім.
До розкопу йшли повз шипшину, що хапала за штани навіть там, де гілки, здавалося, лежали плазом. Землю встигли розкрити раніше. Зверху все виглядало як довга яма, накрита брезентом від дощу, з натоптаним спуском із одного боку. Внизу під зрізом ґрунту відкривався нижчий майданчик, вимощений нерівними пласкими плитами. Двоє чоловіків світили з краю, ще один сидів унизу навпочіпки і їв бутерброд, тримаючи його над газетою. Побачивши нових, він згорнув газету, щоб не залишати крихт, і запхав за пазуху.
Перед спуском Назар дістав телефон із кишені з поламаною блискавкою й подав Андрієві. Апарат він ще не виплатив, бракувало тільки розбити. Якщо мама раптом подзвонить, брати слухавки не треба. Він їй сказав, що на зміні.
Мамі він, значить, сказав. Андрієві повідомив, що треба взяти батарею. Андрій хотів таки спитати, скільки Назарові пообіцяли за цей вечір, але чоловік унизу вже простягав йому руку, щоб він не з’їхав із мокрого укосу разом із камерою.
На нижньому майданчику пахло свіжою землею й мокрим вапном. Андрій підняв руку, щоб не зачепитися ремінцем за виступ, і під ліхтарем побачив годинник. Стрілки показували ще не дев’яту. Та ну, до самих теплиць вони добиралися майже годину. Він завів годинник удома, перед виїздом було двадцять на дев’яту. Андрій узявся за голівку, але та сиділа щільно. Поки дивився, довга стрілка ледь відступила до попередньої поділки. Годинникова теж відступила, на волосинку. Він ще потер скло великим пальцем. Скло було чисте.
У дитинстві він спинявся перед вітриною біля ринку, щоб роздивитися цей циферблат. Йому подобалося, що дванадцятка була трохи більша за решту цифр. Мати якось помітила, куди він дивиться, і сказала, скільки таких грошей їй довелося б заробляти. Два місяці, якби за ті місяці нічого не їсти й ні за що не платити. Він більше її не водив повз ту вітрину, а сам і далі ходив.
Після бабусиної смерті його поклали в її кімнаті. Постіль перестелили. Наволочка була з їхньої хати, і все одно, перш ніж лягти, він довго сидів, дивлячись на двері. Йому здавалося, що зараз хтось постукає, як стукали до бабусі зранку люди, які добиралися сюди з пересадками й часом навіть не знали, де в селі купити хліба. Бабуся грошей не брала. Зате бувало, що Андрієві дозволяли розв’язати хустку, залишену кимось на кухні, і там лежав ще теплий буханець, а біля нього кілька яєць, кожне в окремому згортку з газети.