ВІдьмак МимоволІ

Пролог

На першій дошці Калинового мосту лежала ягода. Сторож двічі збирався прибрати її звідти. Вона була ще червона, хоча він пам’ятав, як торік останні ягоди на кущі почорніли, зморщилися й так і провисіли до весни. Ця впала цілою. Він міг би дістати її носаком чобота, якби посунувся на пів кроку. Сидіти нерухомо було тепер легше.

За спиною, у капищі, хтось знову тягнув залізом по каменю. Люди нагорі взялися до роботи ще звечора. Розмов він не розбирав, а от удари чув усі, навіть ті, якими обтрушували лопати. Тепер залізо зашкребло зовсім близько. Сторож поклав долоню на плиту, на якій сидів, і відчув, як вона здригнулася під ним.

Вони зрушили поріг.

Він підвівся якраз тоді, коли між плитами блиснуло світло. Смуга розповзлася, звідти вислизнув ліхтар і вдарився об стіну. У його промені сторож побачив хлопця. Той висів над проломом, задерши голову. Хтось тримав його згори, і хлопець усе намагався намацати підошвою виступ. На одному черевику в нього розв’язався шнурок. Кінець шнурка раз у раз чіплявся об камінь, і здалеку могло здатися, що він ось уже знайшов, на що стати.

Сторож рушив до нього. Якби дістав до ноги, міг би підперти її плечем. Він навіть устиг пригнутися. Тоді хлопець глянув униз. Ліхтар бив у стіну, і під ногами в нього починалася темрява.

— Я не хочу помирати!

Усе капище здригнулося. Від підлоги віддало сторожеві в коліна, на мосту одна за одною озвалися дошки. Рука згори випустила хлопця. Хлопець полетів униз. Та що ближче був до підлоги, то повільніше опускався. Сторож бачив, як шнурок, що досі бився об камінь, витягнувся в повітрі. Пил, що сипався хлопцеві на обличчя, теж почав осідати повільніше. Між віями осіла одна біла порошинка. Хлопець довго не кліпав.

Сторож простягнув руки. Хлопця вже можна було підхопити, та він устиг побачити, як той сам опустився на плити, спочатку ліктем, тоді плечем. Наче його поклали. А каміння, що летіло слідом, посипалося обабіч, і один гострий уламок прокотився по підлозі до самого мосту.

Згори гукнули, чи всі вилізли. Хлопець ворухнув губами. Сторож нахилився до нього, підставивши вухо, бо від гуркоту ще погано чув. Та хлопець іще не встиг покликати, коли нагорі хтось відповів, що всі.

Сторож сів біля нього, на землю. Зав’язав йому шнурок. Вузол вийшов затісний, довелося послабити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше