Глава 1

– Або ти їдеш на об'єкт з тим… як його… з попо́м!.. З батюшкою точніше, – Крош, не зупиняючись підписувати папери, абияк перехрестився вільною рукою. Віддав про всяк випадок належне святим силам. Не перший день все ж таки на керівній посаді Крош. – Або… з відьмою.

Тією ж рукою начальник видав жест, який міг означати і крапку в повітрі, і бажання проткнути мене пальцем, і нервовий тик… Я обережно підібрав свою нижню щелепу догори. При всій неординарності та звичній переповненості безглуздими ідеями керівника, але ж і… хм.

Чергова надзвичайна подія в одному з проблемних філіалів змусила нас – керівну верхівку підприємства-виробника медичного обладнання – терміново зібратися вночі. Диспетчери донесли, ми реагуємо і вживаємо заходів… Точніше, обмізковуємо, які заходи внести. І ось вже ранок близько, інші розійшлись – Кроша зненацька наздогнала геніальна така собі ідея. Прямо по маківці тріснула ідея. Спочатку його, тепер – мене.

Я не міг бачити, як в цей час одна гарненька чорноока відьмочка зацікавилася і підійшла ближче до магічної скляної кулі. Уважно вдивлялася у візерунки і відсвіти. Ба більше! Десятки відьом по всьому місту – старих та молодих, гарненьких та страшних, світлих та темних – зазирнули у свої кулі, миски з водою, чашки з кавовою гущею… Бо відьми завжди чують, коли їх кличуть (звісно, якщо це справжні, родові або вчені відьми). Тільки прийти до стражденного чаклунки не можуть, допоки виклик не зробити сім разів та не оформити його в установленій формі та порядку. В цьому вони солідарні зі всіма нам звичними інстанціями, нічого дивного чи нового… Попи теж, до речі, виклики чують. Звісно, якщо це недобрі, жадібні до наживи попи. Тоді відчувають вони можливість заробити, непереборний потяг до грошей. Але в зв'язку з відсутністю магічної складової такі недобросовісні «отці» не знають, куди йти, хоч сто разів їх серед ночі поминай, просто бісяться і бігають по хаті. Та таких їх вже зосталось небагато, ненаситних та зажерливих попів.

Але тоді, під ранок, я всіх цих тонкощів не знав.

– А вам не здається, – акуратно спробував відмовитись від неочікуваної пропозиції керівництва. – Що між чорним та білим, між добром та злом… кх-х… існує таке собі чистилище… Там повно очікуючих людей сидить без діла. Ми можемо поїхати до філіалу з кимось з них.

– Наприклад? – зіщулився начальник. Жартів не сприймав. Погано.

– Наприклад, з яким-небудь адвокатом, – не здавався я. – Думаю, в чистилище ошивається достобіса байдикуючих юристів… Допоки гряне Судний день…

– Шуткуєш? – витріщив очі керівник і став ще більш схожим на того дуркуватого блакитного кроля з мультика, який так обожнює дивитися мій племінник. – Весело тобі, Андрій? А без квартальної премії також будеш зубоскалити?

Мені дуже кортіло відповісти «генератору ідей», що після того, як я з'явлюся на проблемному об'єкті в компанії бородатого мужика у рясі, буде взагалі байдуже чи сміюсь при цьому або ж ні. Вони і так там про нас, головний офіс, думки невеликої. Зовсім, скажуть, столичні з розуму зжили.

– Якщо обирати з живих та здоровеньких, пропоную головного механіка та штатного юриста, – поквапився я.

– Вони вже на місці, – відрізав Крош.

Я подивився на нього з прищуром:

– А нам з батюшкою треба робочу групу на крилатій колісниці наздоганяти? Чи летіти повітряною кулькою?.. Ну що я буду там робити з попóм? – видохнув гаряче. – Вірніше, що повинен робити я – більш менш зрозуміло. На це мені «вищі сили» дали посадову інструкцію. – Від роздратування мої очі самі полізли наверх. – Що в цей час стане вершити бородатий «компаньйон»? Пісні співати в ремонтному цеху?

Крушельницький замислився на хвилинку. Навіть очі прикрив.

– Про це не турбуйся, – виніс рішення. – У святого отця, напевно, теж свої інструкції маються. Не даремно ж він! – Крош багатозначно здійняв угору вказівний палець. Хотів щось цим продемонструвати та, вочевидь, передумав. Махнув рукою. – Не наше грішне діло лізти в святі інстанції, – пояснив. – Покропить кадилом у кутках, щось пошепоче. Дасть Бог, нестача і знайдеться…

– І п'ятиосьовий верстат в ремонтному цеху сам собою полагодиться, – фиркнув я, не стримавшись.

– Може і полагодиться, – розлютився Крош. – Я тобі завжди казав, що оця твоя… – Він заклацав у повітрі пухкими пальцями, – «невіра»…

– Помірний атеїзм, – підказав я.

– Оце твоє «хі-хі ха-ха», – ще більш бісився начальник.

– Глузування, – виправив я.

– До добра не доведуть, – заверещав Крушельницький. – Ні тебе, ні мене. Ось з цього всі проблеми на землі… саме з цього вашого сучасного атеїзму… Треба тебе все ж таки премії лишити, – раптом заспокоївшись, забухтіла світла-ясна людина. – Безбожника такого. Щоб язиком своїм даремно не патякав.

– Добре, – підняв руки я, здаючись. Якщо в хід пішли погрози, краще почекати. Відносно позбавлення квартальної премії Крош довго кумекати не буде. Це не новорічний календарик з кішками жінці вибирати. – Але що подумають при появі настільки… хм… колоритної фігури в філіалі наші співробітники?.. Так, так, – передбачив я шляхи думок керівника, як тільки він привідкрив свого начальницького рота. – «Не їх справа думати, хай краще розмірковують, як компенсувати нестачу та полагодити німецький верстат». Ясно і зрозуміло. Але… Чи не стане для них це доказом нашої з вами безпорадності, неспроможності вирішити проблему більш жорсткими… земними методами? Звісно, на даному об'єкті негаразди йдуть неперервною смугою. Я повністю згоден з вами, – злегка покривив  душею, – що така ситуація схожа якщо не на диверсію… – Я зупинився і виразно подивився на начальника... Не пройшло. – То на якусь незрозумілу чортівню. І кропити-співати, можливо, самий вихід. Та чи не пустить нашу головноофісну репутацію це під укіс… в очах цих філіальних… безбожників-диверсантів? Крім того, – вирішив я вдатися до найбільш значущого аргументу, помітивши, що мудра світла голова начальства починає клонитися у роздумах, а рука сповільнилася з підписуванням документів. – Хто може гарантувати, що коли святий отець приїде до головного офісу для отримання оплати за виконану… духовну працю, з його кадила трохи не натече в кутах у нас? Чи не поставлять під питання ті крапельки святої водички можливість (не будемо голосно говорити), но відкату, – проговорив я одними губами, а очі Кроша знову стали схожими на вирла намальованого зайця, – від «Унітех». Не мені вам нагадувати, – натякнув на смикання мене по цьому питанню керівником по сто разів на день, – як ми на нього розраховуємо, на той приємний бонус.