Розділ 19

Додому я повернулася лише після обіду наступного дня. Бо вчора, відчуття моральної та фізичної втоми було настільки сильним, що я, ледь дійшовши до ліжка, занурилася в глибокий сон.   

  А прокинувшись, провела ранок розбираючись з нашим з Єлисеєм зв’язком. Я все розумію, у кожного своя комплектація …у когось таргани, у когось родзинки, в одних вітер, в інших шило, але цей хлопчина прямо цілу колекцію зібрав від дрібних «глюків» до серйозних «багів». Тут тобі й фобії на будь-який смак, і дивні звички, і таланти, про які краще не згадувати вголос. Й хоча ніч в мене минулася без його жахіть, ця багатогранна особистість все ж знайшла спосіб доколупати мене ще зрання.

 Періодично зазирала в телефон чи немає часом від Зоряна повідомлення. Бо коли спробувала зателефонувати, то почула про абонента, який «не абонент». Єлисей прозвітував, що вчора він говорив з Зоряном. Ну це трохи вгамувало мій неспокій. Та й вдень у нього була серйозна фізіотерапія…

  І отак півдня пролетіло непомітно. З близнюками та Орисею я прощалася з відчуттям щастя на душі. З питань Єлисея зробила висновок, що то ненадовго, щастя в мене буде коротке, а радувати собою Єлисей намірився від сюди й до вечора. Які невтішні перспективи.

Свій дім я зустріла з радістю, ніби старого друга, якого не бачила цілу вічність. Знайомий запах затишку, легке потріскування паркету під ногами діяли, як бальзам на душу. Від цієї милоти, аж заграла кров господині. Озброївшись натхненням, влаштувала забіг по магазинах і у нападі хазяйновитості затіяла прибирання.

Дзвінок від Марфи застав мене на кухні в спробі приготування відкритого пирога з лососем та шпинатом.

- І шо, і шо? – радісно поцікавилася вона, розгойдуючись на кріслі качалці з келихом в руці.

- І вам довгих літ та міцного здоров’я! – пробурмотіла я й налила собі кави.

- Залишимо реверанси, життя величне й не буде вічне, – підігнала вона мене.

-  Якщо коротко, то привид з’явився через криво проведений ритуал «виклику демона» хлопцем Орисі. Генетична пам’ять – річ хороша, читання – корисне, але треба ще й досвід мати.  Єлисей і привид стали побічними жертвами цього ритуалу. Чого жертвою став Єлисей мені зрозуміло, наш з ним отой зв’язок притягує все магічне і незрозуміле. А от чого смикнули саме цього привида, для мене це залишилося загадкою. Може привид дійсно ще якось не зміг заспокоїтися, бо життя у нього було трагічне.  Я не знаю. Привида відправила у засвіти. Знайшла хлопця Орисі. Юнак вважав, що служить  дияволу. Й в ім'я диявола приніс в жертву: курку, кота, собаку і козла…

-  Який натхненний юнак, – сьорбнула вона з келиха. – І що зробила?

- Наслала жахи й відправила в лікарню, – зітхнула я, приготувавшись до чергової критики моїх дій.

- Гадаєш, це допоможе чи він повернеться й завершить своє поклоніння? – поглянула вона на мене поверх келиха.

- Іноді, випадок змінює наше життя назавжди, – задумливо відказала я, бо й справді плекала надію, що це допоможе.

- Угу! Так, іноді і я не можу визначитися чи то радіє моє око, чи сіпається…Тож, будемо дружно сподіватися, що твої ці циганські фокуси пройдуть, – зітхнула жінка. – Але ти прослідкуй за своєю жертвою наукового експерименту. Бо найлоскотливіше з цього питання, то це чи попустить цього шанувальника чортівні…

- Він визлоблений на весь світ… –  пробурмотіла я.

- Так і ти не янгол, щоб турбуватися про його білизну та пухнастість. І, якщо цей упоротий глист не спиниться, то ти маєш знайти дієвіший спосіб, щоб його зупинити.

Я тільки гучніше засопіла на цю заявку.

- Ой! Отако дивлюсь на тебе, – не пройшло моє сопіння повз її увагу, – й думаю, тобі доплачують чи що? Ну не можна ж такою стерильною бути по добрій волі. Я ж тебе вже пробувала окропити магічною відповідальністю...

- Я пам’ятаю…

- Добре! Бо мені вже й  анекдот про пам'ять згадався: якщо ви зайшли у кімнату і забули за чим, знайте, що ви побачили прибульців, з'явились люди в чорному і стерли вам пам'ять, з віком відчуття, що прибульців побільшало, – щасливо вишкірила вона зуби.

- Дуже дотепно, – вицідила я.

- Зберись, бджола божа! Ще треба знищити ту чудну вбивчу реліквію. Андріян каже, що знайшов спосіб. Чекає на тебе.

- А ця концертна програма колись закінчиться? – приречено зітхнула я.

- Так ти в нас дизайнер історій, – хмикнула Марфа й смачно сьорбнула зі склянки.

- Таке враження, що алкоголізм ви отримали у спадок від діда, – фиркнула я на те.

- А як же, – весело відповіла Марфа, не приховуючи своєї насолоди від саркастичних натяків. – У нас у родині це щось на зразок генетичного бонусу. Хочеш, я тебе навчу?

Я скептично примружилася.

- Дякую, але я вже маю свій набір шкідливих звичок. І до речі, їх треба менше якось розвивати, а не більше.

- Ет! Не береш ти від життя корисного. І твоє оце незадоволене обличчя, то прямо вогонь…

- Зате ви словами кидаєтесь, немов бісером з розірваної нитки.

- О, великий атом, то що в тебе сарказм прорізався? – розцвіла нова єхидна посмішка у Марфи на обличчі.