Розділ 17

 Темрява обіймає мене важкими руками, наче живе створіння, що тягне в безодню. Я стою посеред моторошного лісу, дерева навколо - високі, чорні, покручені, ніби руки, що тягнуться до неба в німому крику. Зловісний шепіт вітру змушує волосся ставати дибки, а його холодний подих проймає наскрізь.

   Раптом щось ламається вдалині. Серце вистрибує в горло. Я хочу втекти, але ноги приросли до землі. Гілки під ними нагадують пальці, що впиваються в шкіру, тримаючи міцніше з кожним моїм рухом. Я намагаюся кричати, але з горла виходить тільки шипіння. Страх охоплює мене повністю, стискає в міцних лещатах.

   З темряви, що згущується, виникає постать, від якої холоне кров. Спершу лише обриси – високі та моторошно викривлені. Її очі горять крижаним, мертвим світлом, спрямованим прямо на мене. Кожен її крок супроводжується появою тіней, що виповзають, мов живі змії, звиваючись і обвиваючи мої ноги, піднімаючись все вище, стискаючи тіло в нещадних обіймах, перекриваючи дихання.

   Я борсаюся, намагаюся втекти, але з кожним рухом стає важче дихати. Фігура ближче. Її обличчя змінюється - знайомі риси, що тануть у жахливій гримасі. І коли вона простягає руку, щоб торкнутися мене, світ розколюється навпіл.

  Я прокидаюся. Серце гупає, мов шалене, вуха закладені від власного дихання. Темрява навколо не відступає, і я ще довго лежу, слухаючи кожен звук у тиші. Знову Єлисей частував своїми жахами. І уява ж, гляди, яка у нього борза…все щось нове видає, старається, щоб було лячно. І виходить.

- Та в холеру, ти такий вразливий? – обурливо шепочу я.

Дивлюсь на свої руки, які все ще повільно тремтять. Цю емоційну залежність вже треба розірвати. Поки мене саму не розірвало від вражень. Так, що там мені Марфа вносила? Робота з енергетичними центрами та проведення ритуалу розірвання зв’язку. І як завжди для цього треба віра та особисті переконання. А в мене того й іншого кіт наплакав. Єдине в що я вірю, то це в те, що планомірно сходжу з розуму.

  І процес розірвання зв’язку може бути тривалим та потребувати багато зусиль. А можна подумати все інше дається мені невимушено і легко? Окрім неприємностей. О, ті до мене линуть, як до рідної. Задумливо гризу губу й приймаю свіженьке рішення. Натягую халатика й човгаю до Єлисея.

   Цього разу він сам проснувся і я зустрічаю його насупленого на ліжку, як директора на зборах. На мене він дивиться якось навіть приречено. Й тільки шарпається, коли я вмощуюсь на ліжко.

- Пропоную спробувати наш зв’язок розірвати. Бо можливо Марфа й права і я теж можу впливати на тебе.

- Як? – пискнув він.

- Як впливати чи як розірвати зв’язок? – уточнила я.

- Розірвати зв’язок?

- О, тут цілий комплекс. Я спробую цей наш зв'язок розірвати на ментальному рівні. А ти попіклуєшся про фізичний. Регулярні фізичні вправи, здорове харчування, достатній сон та позитивні емоції сприяють зміцненню твоєї енергетики та підвищенню стійкості до зовнішніх впливів.

- Це боляче? – кліпнув він оченятами.

- Уявлення не маю, як у тебе зі спортом, – буркнула у відповідь.

- Я про те, що ти хочеш розірвати зв’язок на ментальному рівні. Коли щось розривають, то це не дуже приємно, – краще сформулював він свою думку.

- Ні! І не панікуй. Просто має стати краще. Я так підозрюю, що мій вплив на тебе може бути більшим й коли тебе криє від емоцій, то це може бути теж через мене.

- Правда? – задеренчала недовіра в його голосі.

- От все і перевіримо.

- Що мені робити? – посовався він на місці.

- Просто не рухайся й посидь мовчки.

- А це надовго?

- Відповідь «НЕ ЗНАЮ» тебе задовольнить? – зітнула я.

- Мовчу.

Що ж розпочну з простого - очищення та гармонізація чакр. Схемку якусь би дали чи що? Скільки чистити? Як чистити? Але попри своє внутрішнє обурення я працюю. Знову жахаюсь стану його аури. А далі розпочинається монотонна робота. Чимось навіть ця робота нагадує принципи зрозуміло коду - такого, щоб був естетично гарний, структурований й не перевантажений, який має єдине форматування, оптимальну структуру та логіку.

   На перший погляд, все наче просто, але коли ти підходиш з якимись змінами, то тут трапляється, що лізе все й переживши болісний рефакторинг ти розпочинаєш творити. От і тут я наче підійшла до чужого коду. І іронія долі полягала в тому, що ті усі поради, які підходили для однієї мови програмування, не рекомендувалися для іншої. Але під думки про код я десь розплутую, десь латаю, десь поправляю й безтямно вірю, що роблю все правильно.

  І я втомилася перша, аніж закінчилася проблема. З матриці я вийшла. Поглянула на тільце, що мирно сопло на ліжку. Глянула на годинник. Круто. Обід. Потрусила головою. І як так? Це просто якась часова діра. Зусиллям стягнула себе з ліжка. Моя нога нормально так затерпла. Постогнала, відчувши весь парад відчуттів. Й подибала на кухню. Як тільки пошаруділа, то до мене спочатку прибіг Еміль, а за ним Орися.

- Що сталося? – переляканими очиськами глянув на мене Еміль.

- Все в порядку. Розбиралися з нашим зв’язком. Здається, в тому, що Єлисея трохи заносили є і моя вина.