Розділ 11

Поспати мені не вдалося. Я намагалася, але тут набігли думки й вчинили гармидер. Й в тому місиві окреме місце займав Зорян. Десь там щось ще гуділо про амулет, привида, війну, русню, ціни, перспективи, потребу замінити масло в машині, вимкнути Єлисея з моїх снів, помити вікна, купити гречки…

   Усі ті проблеми на ранок нікуди не поділися, лише я почувалася забембаною нутрією. І сенсу було вночі не спати? Самій цікаво. Але нервова система мала на це іншу думку. Вона гучно натяла, що вона маленька, вразлива й не годна до цих потрясінь. І здоровий глузд це підтримував, бо на біс комусь треба той стрес…

   На кухні зустрічаюсь з Єлисеєм. Той бурчить побажання доброго ранку. Дзеркалю побажання у відповідь. Роблю міцну каву й всідаюсь навпроти.

  Думи мої зранку важкі, що ті хмари за вікном. Втикаю в чашку, гризу бутерброд й жую свої печалі. З калорійного - тільки печалі. Кривлюсь тим думкам. Треба опановувати себе й включатися в той проблемний процес. Швидше зроблю, то швидше закрию цю сторінку. Й піду зваблювати Зоряна. Десь там вночі була мить сміливих мрії і я майже увірувала, що в мене все вийде. Може це все складно тільки в мене в голові? Думки малювали сміливі сцени: я впевнено підходжу до Зоряна, усміхаюся так, як умію тільки я, і щось кажу. Щось легке, розслаблене, ніби між іншим. Він дивиться на мене, підхоплює гру, і ми сміємося разом. А далі... далі все виходить саме собою. Але на ранок моя впевненість розчинилася, як дим. І я вже почала вигадувати менш успішні сценарії…Фу-фу-фу! Від цього садизму з сором’язливістю в моїй голові б’ють дзвони та волають чайки. Нуль балів щастя з десяти. Якусь детоксикацію думок зробити чи що? Бо дах пливе конкретно. І почуваюсь я, як старе розбите корите. Які файні думки для дівки, що вирішила спокусити хлопака! Уммм!

- Ця Орися довго ще тут буде? – проклювалося запитання від Єлисея.

- Поки не з’ясуємо обставини появи амулета саме на ній, – меланхолійно розмішуючи цукор в чашці відповіла я.

- Вона якась відбита на всю голову, – пожалівся він.

- Співчуваю.

- Знущаєшся? – задер він голову.

- Ой прямо…

Продовжити нашу змістовну розмову з обміну люб’язностями завадив телефонний дзвінок. Марфа зранку…Це ж що у нас цікаве могло трапитися?

- Слухаю!

- Тільки уважно, – фиркнула ця приємна з усіх сторін жіночка. – А краще запиши.  

- Що записати?

- Адресу. Поки ти там телилася, я переговорила з Адріяном. Зустрінешся сьогодні з ним, може чого й підкаже. Живе він… – й вона старанно надиктувала адресу…

- М-мм, дякую? – розгублено пробурмотіла я.

- Час не трать. Ноги в руки й полетіла, пташка моя… невисокого польоту, - не втрималася вона від єхидності.

- Уже збираюсь…

Телефон поклала на стіл й звела очі до неба. Я спокійна, врівноважена…до людей у віці треба терпимо ставитися. Важке життя, вік…

- Куди збираємося? – забіг в мої заспокійливі думи голос Єлисея.

Перевела на нього задумливий погляд.

- Зорян сказав, щоб я був з тобою, – зашелестів він виправданнями.

- Ну раз Зорян сказав, то без питань, - заскрипіла зубами.

Перевела погляд на телефон й вбила вказану адресу. Село всього лише в Білоцерківському районі. Якихось 120 км і ми на місці. Чого не зробиш, щоб знайти відповіді.

- Поснідав?

- Угу! – продовжив насторожено дивитися на мене Єлисей, наче я його вдома зібралася покинути.

- Десять хвилин на збори. Ідемо в Київську область, може нам пощастить й ми щось дізнаємося про амулет.

- Справді?

- Хтозна, може заради жарту, – рикнула я, на його недовіру.

- Привид з нами? – повів він очима.

- Як на ниточці прив’язаний, – й собі у відповідь підморгнула.

- Від твого гумору, аж тонке тіло чухається від обурення.

- Вражена твоїми пізнаннями…

- Я вдягатися, – поспішив він зникнути з-перед моїх очей.

І дуже навіть правильна тактика. Привид й той намагався не відсвічувати. Гм!

Повернулася в кімнату й зі свого скромного гардероба вибрала штани й широку сорочку до них. Згребла волосся у хвіст. Вхопила сумку. Бігцем заглянула в кімнату Орисі.

Орися сиділа на ліжку й втикала в перегляд відео на телефоні.

- Ми з Єлисеєм у справах. Ти можеш залишити тут?

- І що мені тут робити?

- Книжку почитай. Кіно подивися. Їсти приготуй.

- А ну так…- скривила дівчина губи.

- Я тебе не тримаю, ти вільна робити все, що вважаєш за потрібно. Просто заради твоєї безпеки краще було б дозволити мені дізнатися більше про амулет й того хто на тебе його вчепив. А в цьому домі тобі безпечно перебувати.

- Ясно! – якось безрадісно буркнула вона.

- І з Еміля не знущайся.