Розділ 5

- Марфа, а в мене є щось виключно цікаве, – радісно посміхнулася я.

- То в тебе народна забава – знайти щось цікаве й поспішити зі мною поділитися? – гмикнула ця відь…мудра жіночка.

- Підозрюю, від карми не втечеш, – буркнула у відповідь.

Вона чимось пошаруділа, посопіла…

- Ну пакуй, – барського плеча дала дозвіл.

- Пам’ятаєте ми з вами про привидів говорили… – зайшла я здалеку.

- Гм, а ти оце зараз об мене точиш кігті зі спортивного інтересу чи є шо по ділу? – глумливо поцікавилася вона.

- Це ви так тонко натякаєте, що страждаєте від болю в спині, а не старечого маразму? – посипалася моя витримка. 

- А ти прямо преш напролом, як лось по кукурудзі. Але нумо про твою печаль, поки мої нервові клітини не взялися за ручки й не пішли масово убиватися. Бо ти щось сидиш така пригнічена, що прямо смуток навіваєш.

- Так от, ми говорили, що привиди з’являються в разі неприродної смерті, порушень правил поховання чи чиїхось вчинків, що не пускають душу у світ мертвих. І ми розібрали наукові пояснення та паранормальні.

- Висвердлити мій мозок то твоя мета? Бо щось відчуваю, що ти вже десь привида взяла, пробурмотіла вона.

- Не зовсім я. Єлисей. І цей привид прив’язаний до нього, – на одному подиху вимовила я.

Її погляд збіг до кінчика носа й вона з задумливим виглядом вказівним пальцем поправила свої очки.

- А ти точно впевнена, що то привид? Й що він саме прив’язаний до живої людини? – прокотилися нотки сумніву в її тоні.

- Впевнена.

- Й то точно привид, а не злий дух? – прокотився сумнів в її голосі.

- Точно.

-  Й він не вселився в нього? – патрала й далі вона мої здібності.

- Угу!

- А що ти маєш на увазі під словом «прив’язаний»? – перейшла вона до серйозного тону.

- Те і маю на увазі. Наче шупальцями оповиває енергетичні центри в тілі Єлисея.

- І? – кумедно так склала вона губи качечкою.

- Цей привид…він старий. Йому десь 200, а то й більше років. І він не схожий на привида, що проіснував цей час…Він… немов щойно став привидом, –  затинаючись пояснила я.  

- Такого не може бути.

- Ага! – навіть кивнула на те.

- Та…. – після строкатого вираження чуттів, вона замовкла, –  Таке враження, що я тебе в карти виграла, –  простогнала відьма. – Гаразд! Припустимо, трапився збій в матриці Всесвіту. Позаяк в усьому, що стосується тебе не можна бути впевненим, бо ти, як гібрид лебедя і курки. І ніколи не знаєш, що тебе чекає чи політ прекрасної птиці, чи тупий вчинок.  

- Дякую, що обговорили мою недосконалість.

- Так…ти страшна у своїй імпровізації. Але я такого дійсно не зустрічала. Бо вважається, що у привидів обмежена тривалість життя. Вони можуть існувати не більше, як століття, після чого у примар закінчується енергія. А ти точно не могла помилитися щодо його віку та часу присутності? – підозріло звучить її голос.

- Я могла все. Я ж не експерт. Але по відчуттю, наш привид з якогось 1800 року. Він шокований, розгублений, нічого не пам’ятає, –  і я замовкаю й гризу верхню губу. –  В цьому привиду все не так. Я взагалі невпевнена, що він є привид у звичному розумінні.  

- Це ще що означає?

- Ну привид, це ж наче душа, яка з якихось причин не пішла у потойбічний світ. А ця душа, наче повернулася з того потойбічному світі.

- Угу. Тобто оце душа туди-сюди шастає у потойбічний світ, просто, як у магазин за морозивом? – аж підскочили брови до зачіски у Марфи від подібного припущення.

- Та не знаю я… –  з долею розпачу видихнула я.

Марфа шумно видихнула. Підняла руки, склала їх в замок й притулила до лоба. Посиділа. Потрималася за голову. Подумала. З мукою в погляді подивилася на мене. Змусила мене ще раз все повторити не пропускаючи з виду жодної дії чи почуття. І ще раз, щоб уже напевно було чи що? Після третього кола питань Марфа знову задумалася. Обвела мене прискіпливим поглядом.

- І що ти хочеш зробити?

- Поки знайти тіло привида.

- КХМ!!! – зайшла в кашлі стара відьма. – А де твій хлопчина цього привида вхопив?

- З тією складною прив’язкою, цей привид не міг валятися на дорозі, щоб його можна було вхопити. Той рівень складності вимагав кропіткої роботи.

- Я тебе оце правильно розумію, ти наче хочеш сказати, що хтось навмисно дістав душу з потойбіччя й намагався запхати її в хирляве тіло хлопця?

І оті слова Марфи змусили мене по новому глянути на мої тендітні здогадки, яким би я не хотіла давати віри. Бо той рівень прив’язки ніби говорив, що так це воно. Але ж такого просто не може бути?

- Закони природи непорушні. Увесь Всесвіт працює за однаковими законами. Твоя кава на столі холоне, сила тяжіння залишається незмінною та стабільною. Ми маємо Всесвіт в якому закладена фундаментальна раціональність. Не буває такого, що ти проснулася вранці, а вогонь раптом став холодним.