РОЗДІЛ 2 – Знайомство.

Пролунав дзвінкий вереск Златки.

Витязь одразу схаменувся, оскалився як звір, усі його риси загострилися, наче попливли, зсадив з рук своїх здивовану дівчину, що зойкнула, а сам з такою нелюдською швидкістю в  бік Яри метнувся, що вона перелякалась. І як тільки визначив, де вона ховалась? Яромилу тільки дар відьми врятував.

В голові тільки зараз розумна думка промайнула, що даремно вона цю гру затіяла з бувавим витязем, він горе неодноразово бачив, в боях побував, про життя більше за неї знає. Не звикла вона до таких, вдачі їх не знала, у них тут у Ялинковому Бескиді розніжені всі, що до тиші та спокою звикли, горя не знали. Боги милували поселення, стороною біда оминала, хоч на саміценькому кордоні вона знаходилася.

Яромила змогла вчасно своєю силою скористатися. Час вдалий, вологи навколо багато і ліс, сили додав, від удару потужних рук з гострими пазурами, що миттєво з'явилися, в останній момент вислизнула, а потім, покликавши вітер, потоком повітря відкинула від себе перевертня подалі.

Витязь до середини галявини відлетів, та на карачки приземлився, мов звір, швидко підвівся, розвернувся і приготувався до нового кидка. Рубаха на ньому затріщала, швами пішла, потужне тіло ще більше в розмірі збільшилося. Сам чоловік підібрався, наїжачився, а очі жовтим кольором загорілися, зіниця витяглася, ніздрі хижо роздмухувалися. Поруч Златка тоненько від переляку завила, впадаючи в істерику.

А ось у Яри в голові тільки одна думка була: “Перевертень! Берсерк! Та ще й ведмідь! Звідки його в наші краї занесло? Ой дурепа! Це ж князівська еліта, в простих чинах вони не ходять. Та й самі вони родовиті та обдаровані!”.

– Стій, ведмежа твоя душа! – вигукнула підібраному витязю Яра, долоню свою вперед виставила зупиняючи його. – Я без злого наміру сюди прийшла. Я її сестра. Найстарша. Вибач за такий не лагідний прийом, але на непотребство таке дивитися не могла. Змовлена ​​вона вже.

Витязь завмер, носом дивно повів, її важким поглядом окинув, таким, що душу з грудей вибиває, все всередині перевертає, а потім собі людський вигляд повернув назад. Випростався і сорочку розірвану, повністю з грудей своїх зірвав, оголюючи гарне, підтягнуте, мускулисте тіло. Гарний зараза, знову подумала Яра, і не хочеш, а самі очі дивляться, приємно таким милуватися. Плечі широкі, шия потужна, на животі он як кубики преса виділяються, та й в інших місцях м'язи об'єму та рельєфу не позбавлені. Он Златка теж боїться, підвиває, а в самої майже слина біжить, жадібний погляд по тілу витязя бігає.

– Ти чого сюди приперлася, – зашипіла Златка, переставши верещати. Ближче до неї підбігла, зжимаючи від злості кулаки, та так зло, з такою ненавистю на неї подивилася, що всі свої гарні риси обличчя вмить зіпсувала, такою гримасою. Це від погляду витязя не вислизнуло, він одну брову підняв, та з цікавістю став сестер розглядати, – Хто тебе просив?

– Мамко твоя! – посміхнулася Яромила, поглянувши на сестру. – Дарина Прашка, просила тебе знайти і додому повернути, поки ти ганьбу на її голову не накликала. Силком мене з моєї хатинки витягла, у ліс за тобою відправляючи. І як бачу, права вона виявилася.

– А казала сестра, – пролунав зовсім поряд тягучий, трохи хрипкий голос.

Так близько слова його пролунали, майже біля вуха, що Яромила здригнулася мимоволі, відсахнулася і погляд свій на поруч з’явившегося витязя перевела. Златка теж замовкла, злякавшись, сперечатися з сестрою вони перестали, надто швидко і непомітно він до них підібрався, як справжній хижак. Берсерк одним словом, перевертень. Златка на нього злякано подивилася. Звичайні люди, таких як він – перевертнів, бояться, недолюблюють. Не здогадувалася дівчина, кого обкрутити своїми чарами вирішила. А ось Ярі цікаво дуже стало, здригнулася вона здебільшого від несподіванки, а не від переляку.

Чула вона про таких витязей – перевертней, сама досі не бачила, не заходили раніше перевертні в їхні краї. Люті вони, сильні витязі, обертатися повністю в звіра можуть при бажанні, а ще справедливі. Мати Природу слухають, намагаються за її настановами жити. Мало їх дуже, не кожному Природа такий дар дарує, та й не кожен на своїх плечах його нести зможе. Вони не хизуються своїми здібностями, як і водяні відьми, а ще звірі у них усіх різні. У цього он ведмідь величезний, господар лісовий. Ось Яра його з цікавістю і розглядала, без остраху, а навіть із захопленням, зараз він уже не несе небезпеку для неї, гріх таким не помилуватися. Він витязь, захисник, це у них у крові слабкого, чистого серцем оберігати, то спочатку, не розібравшись, пазурі випустив і руку підняв, та й її вина в цьому теж була. Хто ж до такого безшумно підкрадатиметься, а потім ще й водицею поливатиме? Тільки відьма необачна. Погляд водяної, в якому захоплення читалося та страху зовсім не було, він уловив, навіть усміхнувся куточками губ, потім на Златку подивився.

Витязь тихо засміявся, бачить він, які погляди дівчата на нього кидають, різне в них читається, але захоплення в обох є. Треба йому належне віддати, своєю силою та мужньою красою  напоказ не хизувався. Рубаху, порвану, закинув на плечі, рукава  на грудях у вузол зв'язав, потім свої величезні, ручища на грудях схрестив, став погляд з однієї дівчини на іншу переводити задумливо.

– То сестра чи ні? – кинув він Златці.

– Не рідна, – скривилася вона у відповідь. – Двоюрідна. Боги милували, щоб таке страховисько рідною сестрою було. Позорище, а ще відьма.

Не були вони близькі з сестрою, а все одно слова її на благодатний ґрунт впали, і душу Яромили зачепили, наживо різали. Зачепило її не так те, що сестра її потворою вважає, як ставлення ось таке, чуже, холодне, з ненавистю. А вона ж їй зла жодного разу не робила, а скільки разів лікувала та з колотнеч витягувала, біду відводила вбік.