Глава 5. Тонка межа між правдою і брехнею

— Помічницею? — Карделія звузила очі, схрестивши руки на грудях. — Це жарт?

Ардіс спокійно дивився на неї, навіть трохи розважений її реакцією.

— Зовсім ні. Ти єдина, хто може відчути цю магію. А мені потрібна людина, яка допоможе її вистежити.

Карделія відчула, як у ній закипає протест.

— А що, як я відмовлюся?

— Це не прохання, Карделіє, — м’яко, але твердо сказав Ардіс.

Вона роздратовано втупилася в нього.

— Вам не здається дивним, що я раптом виявилася вам потрібна? Ви ж інквізитор, чи не так? Зазвичай ваша робота — спалювати таких, як я.

Ардіс примружився, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Ти вважаєш себе відьмою?

Карделія напружилася. Їй здалося, що він навмисне сказав це слово так спокійно, ніби перевіряв, як вона зреагує.

— Я — травниця, — відповіла вона обережно.

Його губи смикнулися.

— Як скажеш.

Він зробив крок ближче.

— Однак саме ти можеш допомогти мені в цьому розслідуванні.

— А якщо я відмовлюсь?

— Я знайду інший спосіб… але тоді мені доведеться розглядати тебе як підозрювану.

Карделія стиснула зуби.

«Ось і все. Він мене загнав».

Вона глибоко вдихнула, зберігаючи самовладання.

— Що саме ви від мене хочете?

Ардіс кивнув у бік міста.

— Завтра ти йдеш зі мною в селище. Ми дізнаємося, хто і чому порушив печатку.

Карделія опустила очі, обмірковуючи варіанти.

«Мене оточують пастки. Якщо відмовлюся — він запідозрить мене ще більше. Якщо погоджуся — ризик ще вищий».

Але вона не могла залишитися осторонь. Це була її територія. Її селище.

Вона підняла голову.

— Гаразд.

Ардіс задоволено посміхнувся.

— От і чудово.

Він розвернувся, йдучи до виходу з лісу.

Карделія провела його поглядом.

«Що ж, я тільки що підписала угоду з дияволом».

Вона тільки не була впевнена, хто з них двох є більшим демоном.