Глава 17

    Марша прийшла до тями перша. Не можна сказати, що прокинулась, тому що цю  нібитоніч вони нібитоспали, переміщуючись у просторі з великою швидкістю. Стелли відьма ще не бачила, але відчувала присутність якоїсь істоти, знайомитись ближче з котрою не мала поки що бажання.

   Не можна сказати, що вони багато випили вчора, але стрес порозв’язував язики краще, аніж алкоголь і зараз Марша вже встигла пожалкувати про деякі слова, котрі сказала. Втім, голова СУ теж дещо збовтнул такого, про що, Марша була впевнена, він не дуже хотів, щоб почув той же містер Стюарт, наприклад.

    А Гєндріел взагалі напився і цілий вечір гнівно дивувався своїй поразці у пошуку.

   -Як! – у розпачі вигукував Гєндріел – Я, кращий  чаклун із дипломом, не зміг зняти примітивне закляття неуваги! Я знайду того, хто його наклав, та ноги йому повидерну!

    На що Марша справедливо помітила, що може, не треба? Тому що якщо Гєндріел не зміг зняти навіть примітивне закляття, яке наклав той чаклун, що буде, коли вони зустрінуться віч-на-віч?

     Але сьогодні хоробрий вояка Гєндріел ще спав, забувши про свої погрози, і Марша вважала, що це добре. Діло, яке потрібно було зробити, саме по собі було гидкувате, а якщо ще мірятись силою з іноземними чаклунами, до чого це може призвести?

     Втім, містер Міллер запевнив відьму, що історія з Семеном, це помилка, компанія «Портал в потойбічне» намагалась лише зробити майстрині Ксенії пропозицію працювати на них, про викрадання і застосування сили річ не йшла, це ініціатива власне, самого іноземного чаклуна.

     Але Марша, яка чула про коллекцію містера Стюарта, не дуже довіряла словам голови СУ. Питання було лише у тому, що переважить у боса – бажання роздобути новий екземпляр або повага к свободі вибору Творительки Артефактів.

    Ще відьму дуже непокоїла присутність в літаку незрозумілої істоти і. власна кар’єра. Тому що вона розуміла, що буде вимушена робити вибір між  симпатією до Творительки і подальшою працею в компанії. І навіть, якщо нічого  робити буде не потрібно, сама участь у цьому заході турбувала совість відьми, як би дивно це не звучало.

    Кому я буду потрібна зі своїм даром, якщо мене звільнять з компанії? – питала себе Марша. І сама ж відповідала : нікому. Знов ховатися від людей або працювати через інтернет без усіляких гарантій. Не мати впевненості у власному майбутньому і бути поза суспільством. Чи варто це доброго відношення дівчини, яку відьма бачила раз у житті і яка може з нього також швидко зникнути?

    А може Ксенія згодиться? – шепотів внутрішній голос – І ви будете працювати разом в великій родині компанії «Портал в потойбічне»?

    Але інших голос, той, що люди чують рідко а прислуховуються до нього ще рідше, казав: Вона ніколи на це не згодиться і ти це знаеш. І ти повинна вибрати, на чиїй ти стороні.

    Я на своїй, в першу чергу, стороні – сама собі відповідала Марша – А тому повинна вибрати власне майбутнє і кар’єру.

   Це важливо – відповідав внутрішній голос – а те, що до останнього моменту життя тобі буде соромно за те, що ти зробиш, це тебе не турбує?

   Сором до діла не пов’яжешь – уперто вела своє відьма – І кредит ним не виплатиш. І, взагалі, чого ти хочешь від мене?

    Нічого – почула спокійну відповідь Марша – Окрім того, щоб ти подумала трішечки далі, аніж на сьогодні. – і голос зник, як не бувало.

    Наче я тренування з кардіонагрузкою пройшла декілька разів.- подумала Марша – Чому так важко? Немає ж про шо тут думати, але чому сумніви?

     Від тяжких думок ії відволік містер Міллер, який прокинувся і досить бадьоро спитав:

   -Ну то що, усі готови до праці?  Ми знижаємось, усі по кріслах та пристібнулися!

    Через півгодини літак здійснив посадку і голова СУ потягся було за телефоном, але той задзвонив першим.

    -Семен – здивувався містер Міллер – Ти знайшов Творительку?

    -Вона сама мене знайшла – почулось у відповідь – а тепер вона і вся наша команда дуже хоче з вами зустрітися.

    -Команда?- іронічно спитав голова СУ – І що це за команда у вас організувалася?

    -Три коня і вовк апокаліпсису – весело відповів чаклун –тому, якщо не боїтеся, то давайте зустічатися.

    Містер Міллер зареготав прямо у слухавку

    -Поважаю ваше почуття гумору, але давайте ближче до діла, дорогі коні і вовки. Що ви хочете?

     -То ви з першого разу не розумієте? Кажу ж, давате зустрінемось. Порозмовляємо. Задамо питання одне одному. Якщо не боїтесь, звичайно.

     -Чи ти мене на слабо береш, чи мені здається? Давай. Кажи місце зустічи і приготуй памперса, тому що те, що ти побачиш, може трішечки налякати чаклуна-невдаху.

     -Добре – і Семен розповів, куди і коли потрібно йти. Ну, до того, як піти по відомій дорозі на три цікавих літери.

      Голова СУ, який виглядав впевнено і поважно, поклавши слухавку втратив цей вигляд.

      Потрібно телефонувати босу. – думав він. – Дівчину впустили, а тепер вона об’єдналась з кимось ще. Отримаю ляпасів але це краще, аніж втратити роботу.

    Поки голова СУ розмовляв з Семеном, Гєндріел підійшов до Марші і спитав:

    -Ти відчуваєш істоту в літаку?

    -Так- відьма дернула плечима, наче відганяючи щось – В мене від неї мороз по шкірі, хоч я не знаю, що воно таке.

    -І я не знаю, коли я піднявся наборт, воно вже тут було, може, тому в мене закляття не вийшло? – виправдав себе чаклун – І меня це не подобається, тому що коли мене покликали, ні про що таке не було і речі, а це створіння небезпечне і для нас також і це мене … дратує. – Гєндріел хотів сказати «лякає», але в останній момент передумав, треба ж було тримати обличчя перед дівчиною.

     -Для нас це для людей з особливими можливостями, ти маєш на увазі?      -спитала Марша

     -Ти ще не зрозуміла, що завжди будемо ми та вони. – у цю мить Гєндріел наче втратив маску надлюдини, за якою ховався весь час. –Або ти ще вважаеш, що можна водити дружбу з звичайними людьми? Створювати з ними сім’ю? Який чоловік потерпить, що його дружина відьма? Або пророчиця? Та навіть травниця, хоча на це, як кажуть, можна вивчитися.