Глава 16

-Де я? – перепитала Ксюта. –Та тут недалеко. – вона сказала Домініці назву міста – Пару сотен кілометрів. Але головне питання «хто за цим стоїть» і «навіщо», я так вважаю.

     -Це можу сказати тобі я – заспокоїла Домініка –Але пізніше, тому що загроза не минула. Найактуальніше зараз питання «що робити?». Тобі потрібен транспорт, щоб вибратися звідти.

     -Потяг не варіант, в мене немає паспорту – відгукнулась Ксюта. –Тому тільки автобус, зараз подивлюсь, де тут є автовокзал. А поки я пересуваюсь, можешь  коротко розповісти, що трапилось?

    Домініка дуже стисло передала Ксюті ту інформацію, яку вони знайшли і додала:

    -Той Семен, що тебе викрав, слабкий чаклун, накласти закляття пошуку на тебе не зможе. Але пам’ятай, що заокенські замовники можуть мати надлюдей із набагато кращими здібностями. Тому ти повинна постійно пересуватися і бути на людях. Шукай автобус, ми зараз також виїзжаємо. Фото автобуса з усіх боків та його номер надійшлеш. І пам’ятай – ти не одна, тут ціла купа людей, які готові допомогти тобі рятуватися.

      Порозмовлявши з Домінікою, Ксюта відчула що дуже сильно хоче пити, та й поїсти було б непогано, і тому, побачивши великий супермаркет, вона вирішила завітати туди.

      Як майстриня і очікувала, при магазині був невеличкий фастфуд, у якому недорого можна було замовити дуже різні, і, як виявилось, дуже смачні блюда. Сік, борщ, узвар, пампушки, чай, салат – усе це Ксюта разом заштовхала в себе і, нарешті, відчула, що життя стало кращим.

      Трішечки посидівши, майстриня вирішила, що потрібно рухатися, міняти своє місцезнаходження, але перед цим з’їсти ще тарілочку того чудового борщику. Ксюта повісила сумочку на плече, взяла на раздачі тарілочку, але підніс брати не стала – навіщо, заради однієї посудини і розвернулась, щоб попрямувати до свого столика. Та так і завмерла в развороті, наче льодова статуя, бо ніс до носа зіткнулась з Семеном, який ще не встиг взяти ніякої їжі.

      Дивного нічого в цієї зустрічи не було, тому що Ксюта бігла, як вчило кіно, міняючи напрямок,  зробила при цьому невеличке коло, і цей супермаркет виявився найближчою точкою з  їжею, яку бачив Семен на шляху до найманого ним житла. Тому, почувши голод і спрагу, чаклун вирішив пробігтись до магазину і щось собі прикупити, а ще краще, перекусити готовеньким.

      Реакція Семена була швидкою – побачивши Ксюту, він почав піднімати руки для створення закляття – але Ксюта виявилась спритнішою. Чаклувати вона не вміла, тому усю тарілку смачного червоного борщу дівчина виплеснула самісінько в обличчя свому викрадачу.

     Семен, який практично скінчив накладати закляття, збився і зробив невірний рух, надаючи закляттю обернену дію. І тепер сам застиг, наче пам’ятник, прикрашений червоними шматочками картоплі та капусти і, як комплімент від кухаря, гілочкою зеленої петрушки.

      Ксюта не стала чекати розвитку подій,  мерщій вилетіла з приміщення і знову побігла з усіх ног, але цього разу притримуючись напрямку на автовокзал.

      В той же час Домініка, Льоха, Аліна та інші люди-нелюди, які були присутні у квартирі відьми, садилися до автівок. Одна з них належала Анастасії, за кермом знаходився Віктор, а друга - власність Соні, і жінка сама була водієм. Сіли по троє до автівки – Віктор, Анастасія, Домініка і Соня, Льоха та Аліна.

      Анастасія не припиняла сканувати реальність навіть у машині, щось там вона хотіла побачити, чого не могла досі. Домініка налаштовувалась на Ксюту, намагаючись відслідкувати ту в просторі. А Льоха сіпався туди сюди по сидінню, думаючи, чи зняти йому зайвий одяг, щоб не втратити його, якщо прийдеться обертатися, або це буде не дуже культурно – їхати з жінкою майже голим.

     Вже на виїзді з міста подзвонила Валентина Михайлівна і запропонувала:

    -Я, звісно, спеціалізуюся на магії кохання, але можу накласти закляття неуваги, яке іноді використовую для знешкодження суперниць своїх кліенток.

    -Це було б доречно – згодилась Домініка – Зараз нам потрібна будь яка допомога.

     -От і добре, пару-трійку хвилин і зробимо- пообіцяла оптимістка-відьма Валентина Михайлівна.

      Це трапилось як раз тоді, коли Ксюта вибігла з супермаркету і було дуже вчасно, тому що Семена можна було викреслювати, але до містера Міллера на борт піднімався дуже сильний чаклун, якого останнього і очікували перед зльотом.

      А в той час, коли Ксюта обідала, містер Міллер пітнів і тяжко дихав, наче пробіг марафона, тому що розмовляв зі Стеллою. Хто ж була ця сліпуче красива та неймовірно холодна дівчина, звідки вона взялася і якими здібностями володіла?

      Такі, як вона, досить рідкі істоти і частіш за все приходять до соціумів в моменти, коли люди, як то кажуть, жирують. Це добре, що приходять рідко, тому що ці створіння – суцільне Зло, в яких немає місця навіть крихітному промінцю добра. Їх назівають Викрадачами Душ і це справді так, ті Душі, що попали в їхні мережі, розчиняються в просторі безповоротно.

       Де ж вона взялась, така Стелла і чому згодилась допомагати компанії «Портал у потойбічне»? Тому що примусити подібне створіння до чогось або звабити великими грошима неможливо. Усе, чого вони потребують – це нові Душі, котрі з великим задоволенням знищують.

      Але Стелла, яка бачила розвиток подій задовго наперед, аніж містер Міллер,  або навіть великий бос містер Стюарт, розуміла, що тут буде чим поживитися. Адже як викрасти Душу у людини, яка усіма силами буде чинити опір такій дії, а, якщо застосовувати силу, то втручання всесвіту неминуле, тому що баланс повинен бути дотриманий?

      Диявол купує Душі, даючи на обмін те, що людина хоче у житті, але Викрадачі Душ не мають бажаннь і можливостей доставити людині будь яких задоволень. Вони шукають прогнилі Душі, які згодні предати і продати будь кого заради втілення власних бажань. Таких Душ стає в рази більше, коли настають ситі часи і незрілі душі не мають можливості загартуватися з дитинства, потерпаючи  обмеження і труднощі.