Глава 13

     -Добре, добре – містер Стюарт читав звіта про майстриню Ксенію і був задоволений.

     А ось містер Міллер зовсім не був у захваті, тому що звіт, який спочатку здавався дуже перспективним, підходячи к кінцю, дуже розчаровував. О, і бос дійшов до цього шматка тексту, зараз проллється чиясь кров.

      Перша частина була про життя буття Творительки Артефактів. Не та, де народилась, ходила до школи, відвідувала музичний кружок. Інша -  наявність батьків – і тато и матуся живі здорові, живуть у тому же місці, є навіть рідний брат, але він живе в іншому городі. Дві бабусі, дідусі, теж двоє, живуть по селах але ще в доброму здоров’ї. Троє дядек, четверо тіток, ціла купа племінників. І це тільки крівна рідня.  Присутній чоловік, теж працюючий,  але дітей ще немає.

      Працює на роботі, яку полюбляє, до того ж її хобі тепер перетворилось на непогане джерело заробітку. Така собі ідеальна картинка, в яку непогано вписується наявність подруг та знайомих по усій країні – наслідки фестивалів та ярмарок.

      Така людина – це не рослина без коріннів, яку ніщо не тримає на тому місці, де вона живе. Звісно, і більша вдесятеро купа рідні не зупинить людину, якщо та забажає змінити місце проживання. Тому що рівень комфорту у країні, де жила майстриня був лише трішечки вищий, аніж у країнах третього світу.

      Дороги, по котрим неможливо їздити не те що нормально, а іноді і взагалі неможливо, рівень зарплат і пенсій не просто смішний, а смішний до жаху, відсутність не просто будь яких соціальних гарантій, а гарантій того, що завтра країна буде існувати як країна взагалі.

      І те життя, яке буде в Ксенії, якщо вона згодиться на зміни у своєму місцеперебуванні. Добровільно згодиться, ясне діло. Тому що судячи по настрою боса, він бажає отримати Творительку у свою колекцію за будь якими обставинами, і її згода або не згода тут великого значення не мають.

      Але, може не потрібно буде ніякого насилля, тому що життя маайстрині в їх краіні буде комфортним та затишним, дозволяючим їй займатися улюбленою справою і не перейматися з приводу майбутнього. Життя, в якому у будуть присутні великі гроші та можливості, комфортний, зручний дім у пригороді, престижна школа для майбутніх дітей, медицина, рівень якої в десятки разів вищий, аніж у її краіні.

      Що вибере майстриня Ксенія, коли річ дійде до прийняття рішення? І як будуть розвиватися події, якщо компанія буде вимушена цей вибір зробити за неї?

     Але не це турбувало містера Міллера, тому що, як і його бос, він вважав, що тут нема з чого вибирати, збирай Ксеніє, речі поки в тебе є такий шанс. Розпач у голови СУ викликав кінець звіту, у якому йшлося вже про самого агента. Той писав, що усі обов’язки,  гарантовані за ті гроші, які отримав, він вважає виконаними. І наполегливо просив, щоб більше з приводу цієї людини його не турбували.

      Більш за все містера Міллера вразив пассаж про те, що збирати інформацію про майстриню, слідкувати за нею за допомогою своїх прихильників та вмовляти прийняти пропозицію компанії агент відмовлявся категорично. А от вбити ще когось на їх замовлення, як він робив це раніше – залюбки. Звертайтеся дорогі панове, якщо вам знадобиться чийсь некримінальний труп.

      Коли бос дійшов до цього місця у звіті, голова СУ навіть став менший на зріст, тому що передбачити реакцію містера Стюарта можна було досить легко.

     -Ах  він… - почав було бос, але  одразу ж зрозумів, що казати вголос будь які погані слова про некроманта, навіть якщо той знаходиться за сотні тисяч километрів звідси – дуже, дуже, дуже погана ідея. Але емоції потребували виходу і містер Стюарт по зміїному прошипів – Чи національна гордість прокинулась, чи шо, не можу зрозуміти.

     -А може, він вважає, що ми замало заплатили? – такий собі аргумент, але Міллер намагався врятувати ситуацію будь якими способами.

     -Замало? – вскинувся містер Стюарт – Такі гроші це замало? – і сказав, як плюнув –нажаль, не доробили справу до кінця у прошлому віці. Якби ця країна йолопів йшла б тим шляхом, який для неї проклали, вони усі були б бідні, як церковні миші і за менші гроші рвали б одне одного без зайвих роздумів. Бо коли йдеться про виживання, не до моральних сантиментів. 

     -Пошлемо до майстрині Маршу, нехай прямо передасть наше доручення. – запропонував голова СУ -  Досить вже ходити навкруги біля цієї Ксенії, нехай збирає речі, раніше сяде, раніше вийде.

     -Так можна було б зробити ще тиждень тому, коли про її здібностті мало хто знав з цих нелюдів – бос впереше дозволив собі таке визначення своїх співробітників, і це означало, що він розлючений вкрай. Містер Міллер подумав, що як би він був людиною з особливими здібностями, то прибив би боса на місці за таке. Вибичаюсь, наклав якесь смертельне і швидке закляття.

       Тому що той містер Стюарт, який захищав людей з особливими здібностями і створював для них гідні умови праці, той, що втішав у лікарняній палаті відьму Кристину, даруючи ій і таким, як вона, надію на краще майбутнє, зник. А на його місці опинилась людина, яка нарешті зрозуміла, що звичайні люди та люди з особливими здібностями ніколи не будуть рівні. І що найслабкіший чаклун або провидиця завжди будуть вільнішими у власному житті і навіть у власній смерті.

     Що він, великий бос великої компанії може зробити цьому огидному некроманту, який відмовився далі виконувати просте та гідно оплачуване доручення? Вбити його? А де гарантії, що ця істота і після своєї смерті не знайде можливості помститися людині, яка прирекла його на загибель? Та й чи живий він взагалі, хто може сказати?

      І прірва, яка раніше існувала лише у підсвідомості містера Стюарта, вийшла на поверхню в усій своїй красі. Ти ба, жоден з цих надлюдей не може повернути йому можливість ходити ( або кажуть, що не можуть – прошепотіла прірва ) а відмовитись від завдання без жодного покарання – залюбки.

       -Тепер це складніше – повернувся до теми бос. – Тепер про те, що ця Ксена Творителька Артефактів, знає, мабуть кожна шалудива шавка з надзвичайними здібностями. І у цей момент, коли ми тут сидимо, ще з десяток таких розмовляють про цю новину, розповсюджуючи інформацію. Не кажучи про те, що наш агент – містер Стюарт зробив наголос на слові агент – теж про це знає і як він себе поведе, якщо ми влаштуємо викрадення, я не маю ніякого розуміння.