Глава 12

      Вампір Валєра був здивований, що в чоловічому еквіваленті було рівнозначно тому, що він би видирав волосся і не факт, що тільки на голові. Після того, як він довіз дружню компанію ( Лось навіть не подякувала за те, що їй не прийшлося йти пішки ) до міста, він зупинив машину біля кафе, зайшов туди і замовив кави. Його вампірячий наставник, мабуть би схопився за голову від такого вчинку, але Валері потрібно було подумати.

       У відмінності від справжніх людей вампіри, як і перевертні та інші незовсімтаки люди не казали собі «такого не може буть, тому що такого не може буть ніколи». Вампір на власні очі бачив те, що бачив – і почервоніння, яке зійшло як тільки браслет був знятий, і переплутані в клубок шнури, які розплутались від його легкого доторку.

       Це був, наскількі зрозумів Валєра, артефакт, але що він робив? Чому він не шкодував вампірові, лише тому, що той був його власником? Але Маслинка теж носила його без шкоди для себе, хоч прикраса їй і не подобалась.

      Тому Валєра вирішив порадитись з кимось, хто в цьому розбирається. На думку прийшла знайома відьма Валентина Михайлівна, якій він і зателефонував з кафе. Як не дивно, відьма виявилась на зв’язку і Валєрі  не потрібно було довго розповідати, Валентина Михайлівна зрозуміла, про що розмова, вже з другого речення.

      -Ти де? – спитала вона вампіра і той розповів, як його знайти.

      -Чекай і не думай кудись майнути. – напівприказала Валентина Михайлівна – Я буду через півгодини.

       Валєра зрозумів, що діло пахне гарячим, тому що для того, щоб ця стара квочка знялася з міста так швидко, причина мала бути дуже серьозною. Тому він подумки перебрав те, що знав про Маслінку та Микитоса і навіть подзвонив останньому, запитавши, де зараз дредаста мардрівниця.

      Але дівчини вже і слід станув, вона подалась далі у мандри і телефона свого не залишила. А коли Микитос спитався, навіщо Валєрі Маслинка, вампір сказав, що хтів би подробніше розпитатись про прикрасу, яку вона подарувала. Володар грибної хази почухав репу і пригадав, що браслета Маслинці подарувала ще якась подруга, а тій – її подруга,  а тій – ще одна подруга. Тобто прикраса теж мандрувала по дівчинах, поки не опинилась у Валєри, в якого і зупинила свій шлях. І звідки вона взялася у першій володарки, про це неможливо дізнатися.

     Вампір подякував і вже збирався покласти слухавку, але в останній момент спитався у Микитоса:

     -Слухай, а чого вони самі не носили браслета? Він гарний і приємний на дотик, та й ручна робота, це ж видно.

     - Про Лось пам’ятаєш? – Микитос вагався, чи говорити чи промовчати і тому вампір підштовхнув його словами:

     -Отой випадок у бані?

     -Точно. Я не вірю, звісно, але та подруга, яка подарувала його Маслинці, казала, що в неї алергія на цю прикрасу. Незрозуміло, чому, бо там мотузки  та камінчики, але таке ця дівчина казала. І Лось також вела себе дивно, до речі вона і зі мною навіть не попрощалась, пішла собі геть і  до хати не зайшла.

      -Не бери у голову – сказав Валєра – Дівки дурні, але ми ж не такі.- і поклав трубку.

      Через півгодини з’явилась Валентина Михайлівна і одразу перейшла до суті діла.

      -Дай но мені цю прикрасу – вона простягніла долоні жестом, який не міг визвати сумнівів.

      Вампір зняв браслета і передав його відьмі. Вона схопила прикрасу і втопила в своїх великих долонях, заплющивши очі і наморщивши лоба. Через декілька хвилин Валентина Михайлівна видихнула повітря і подивилась на Валєру.

     -Дє ти його узяв? – були ії перші слова.

     -Подарувала дівчина, яка мандрує дорогами вічності – метафорично відповів вампір і також спитав – А чого це вас так розхвилювало?

      -Ти не один такий з невідомим артефактом – відповіла відьма – за останній час це вже третя така прикраса. А це означає, що той, хто це може робити, десь поруч. І, голову даю на відсічення, цє кізеня на ім’я Домініка точно знає, звідки ростуть ноги. І, до речі, вона може сказати, що транслює оточуючим цей браслет.

      -Домініка? Та молода руда відьма? – вампір чув про неї і навіть, десь зустрічався раз чи два.

      -Знаєш таку? Ну ось і спитай, що там коїться.

      -А що мається на увазі під словами «транслює браслет» - Валєра відчував, що він починає розуміти.

      -Це схоже на магнітофон – Валєра зрозумів не одразу, але потім згадав, що були такі пристрої для відтворення музики, а відьма продовжувала -  ці прикраси, зі слов Домінікі, в постійному режимі повторюють одну й ту ж фразу, вона назіває це посланням. І чомусь стається так, що це цуценя може почути ті слова, а я ні! – стара відьма була роздратована вкрай.

      -Може, у вас різна спеціалізація? – припустив Валєра, який не знав, чи є у відьом взагалі розділення праці, чи ні.

      -Я спеціалізуюсь на магії кохання – Валентина Михайлівна гордо розправила плечі – а 45 років це вам не кіт начхав. А Домініка практикує сучасну модель по виявленню темних ментальних істот. Може, тут і є відповідь? Я знаюся на закляттях, прокльонах, приворотах, любовних сказах а вона бачить. Бачить те, що людському зору не побачити ніколи. Може, ці послання теж якісь істоти? Тому Домініка може їх чути?

       Вампір уявив собі картинку, від якої його навіть занудило – рідкісна річ для нелюдської істоти. У цій картинці великий брутальний бородач нанизував на мотузку рожеві бусини, муркотячи пісню «Я убью тебя лодочник», а потім доставав з трилітрової банки маленьких огидних монстриків і пхав до кожній з бусин. Рухливі тваринки викручувались та волали на різні голоси, але в бусини усе ж таки потрапляли і вже звідти продовжували щось незрозуміле голосити. Довершували образ сушені пацюки у пучках та летючі миші під стелею.

     -Ти заснув, чи шо? – голос відьми повернув Валєру до реальності, закреслюючи те, що могло перетворитися на нічний кошмар. – Агов, не чую вас,  марсоходе!