Глава 10

    Тиждень від суботи до суботи пролетів для Ксюти майже непомітно.

Він був заповнений як робочими моментами – прийом товару, проведення чайних церемоній, нові замовлення, так і подіями іншого плану.

    Почалось усе з того, що  Ксюта після розмови з Анастасією і вибору, який вона зробила, отримала електронного листа від дівчини, з проханням на зустріч. Нічого дивного у цьому не було, окрім того, що дівчина ця жила в далекій країні за океаном. Роздивляючись профіль Марші  у фейсбуці, майстриня дивувалась дивній зачісці, в якій волосся було покрашене маленькими пасмами у різні-різні кольори, тому здавалося, що на голові у неї веселка. Ця Марша виглядала дуже позитивно і пости в неї були про природу або про тварин або, іноді, просто думки на ту чи іншу тему.

     Ксюта написала їй у відповідь, що якщо Марша схоче, то може завітати у гості до чайного  салону, де працює Ксюта і вони разом підберуть прикраси. Лист зі згодою відправився за океан, і майстриня практично одразу про нього забула, як часто буває з тими речами, які здаються дрібницями, але з яких може початись як щось добре, так і щось погане. Потім знайшла свою коробочку з прикрасами, що ще залишились без володарів і спробувала відчути, чи є в них послання, чи не має.

    Може, то була марна надія, але Ксюті здалось, що у деяких з них вона щось відчула, як тінь промайнула по пальцях, але це й усе. Добре – подумала майстриня – якщо встигну, покажу їх Домініці, нехай скаже, є в них щось, чи мені здається.

     В четвер до салону прийшла Соня, з питанням, чи не з’явились у продажу нові чоловічи браслети для Афанасія. Ксюта намагалась знайти в покупательці якісь зміни, тому що те, про що розповідала Домініка, у голові досі не вкладалось і дівчина хотіла на власне знайти підтвердження. Але Соня, як завжди, неквапно вибрала тє, що їй було потрібно і пішла, уносячи с собою загадку зустрічі з некромантом.

     А от п’ятниця почалась дуже дивно. Не встигла Ксюта зранку навіть поставити води для чаювання, як у двері зайшов букет. Величезні рожеві георгіни в ніжній хмарці гіпсофіли, і все це обернуто в срібні мережива невагомої плівки. За букетом всунувся торт у такій великій коробці, що ледь ледь проліз у двері.

      -Я вибачаюсь – почулося з за торта – Але майстриня Ксенія тут працює?

      -Так, це я  - відповіла Ксюта тому, чи, скоріше, тій, хто ховався за букетом і тортом.

      -Чи ми можемо попити чаю? – з за букета з’явилась голова жінки і одразу ж майстриня помітила в неї свою прикрасу, яку Домініка вибрала минулого тижня.

      -Так- відповіла Ксюта,  - Але, мабуть, без солодкого, тому що це китайська церемонія.

      -Торт і квіти  це вам – жінка з полегшенням поставила все зазначене на стіл. – А чай ми будем пити, який скажете, тому що це лише привід для мене висловити свою подяку.

     Ксюта провела жінку до чайної кімнати, і вирішила, що пити вони сьогодні будуть чорний чай пу єр, тому що потрібно збадьоритись перед робочим днем. Поки йшли приготування до чайної церемонії, вони познайомились, жінку звали Світлана, вона була успішною бізнес леді, а от з особистим життям, як це часто буває у таких випадках, було далеко не все гаразд.

     -Вони усі як під копірку – скаржилась Світлана після другої піали чаю – Або альфонси, в котрих це на лобі написано, з такими я вже не зустрічаюсь давно, або нікчеми, які прикидаються філософами. Але залипаю я на них як бджола на мед і нічого не можу із собой зробити.

Розумію, що це створіння живе зі мною, за мої ж гроші, але мене ж попрікає тим, що я бездуховна істота, яка лише про ці гроші і думаю. А я відчуваю провину, тому що насправді, гроші псують людину, головне, це людські відносини і всесвітня гармонія.

   -Гарні такі відносини – помітила Ксюта – Він сидить вдома, ви працюєте, та ще й приходячи після робочого дня у свою ж квартиру повинні слухати якусь маячню. Гармонія 80 рівня просто.

    -Скільки разів я казала собі те саме, ви не уявляєте – стомлено сказала Світлана – скільки аргументів в мене в голові було перед кожним поверненням додому – мільйон! Але раз за разом я відчувала себе дурною, жадібною, приземленою істотою, яка зовсім не розуміє духовних шляхів розвитку. І тільки з ним в мене був шанс змінитись, тому що жінка повинна скорятись чоловікові, така її сутність.

     -Знайома пісня – кивнула Ксюта – Я знаю дівчат, які вже давно не дівчата, а пісня все та ж . Але, я так розумію, сталося щось, чого не було раніше?

Світлана взяла наступну піалу з чаєм і продовжила розповідь.

   Домініку Світлана знає деякий час і, навіть, чула, що та займається якимись незвичними речами, але на тому усе. Декілька днів тому Домініка поздвонила і запропонувала зустріч, тому що «в неї є дєщо, і ця річ може допомогти Світлані у її проблемі». Жінка здивувалась, тому що про свої проблеми Домініці нічого не розповідала, але вони існували, і, вже вкрай втомлена від цього, Світлана погодилась.

    Домініка запропонувала помічником браслет, до речі дуже милий на вигляд, і Світлана відчула, що в неї зараз почнеться істерика. Прикраса- вирішення її проблеми? Та Домініка мабуть, шуткує, але ціна була зовсім не жартівлива, і, мабуть, це зупинило Світлану від грубої відповіді.

   -Я не потребую гроші зараз – спокійно сказала Домініка, дивлячись так, як може вона – пронизливо і упевнено – Я даю цей браслет вам на тиждень, і, якщо ваша проблема залишиться з вами, то ви просто повернете його.

    Світлана, яка була вже на грані, подумала – чому б і ні? В такому стані усе здається немов би в тумані, і жінка взяла прикрасу і вдягнула її на руку. Спочатку нічого не ставалося, Домініка мовчки пила каву, Світлана теж не горіла бажанням продовжувати розмову. Але через декілька хвилин Світлана відчула немов би якесь полегшення. Це було дивно, тому що світ почав ставати кольоровим і здавалось, що не все так погано, а навіть, навпаки.

     Домініка, бачучи це, посміхнулась, і Світлана, як це не дивно, посміхнулась у відповідь.