-39-2

Вхідні двері гуркнули, коли Ольга, наспівуючи, саме заходилася начиняти вишнями вареники. Альдерт повернувся навіть раніше, ніж обіцяв. Увірвався мов вихор, підняв дружину, закружляв по кухні. Катарина захвицяла руками й несподівано засміялася — вперше в житті. 

— Моя дівчинка!

Ван Раппард підхопив дочку, притис до себе обох своїх дівчаток, свій найдорожчий скарб. Від плити запаморочливо пахло печенею, сяюча вогниками ялинка розкинулася на пів вестибюлю, гірлянди звивалися вгору по перилам. Він зненацька усвідомив, що це вперше за довгі роки відчуває свято, чекає миті, коли дістане подарунки, хвилюється, чи ті сподобаються. Вперше хоче не стирчати на роботі, затикаючи порожнечу всередині, а сидіти, простягнувши ноги, біля каміна, тягти вино, теревенити будь про що, будувати плани на наступний рік. 

— Ай, пусти, боляче!

Розтиснув обійми, бо обіймав надто сильно.

— Зараз, п'ять хвилин, і допоможу.

Ольга накладала темно-червоні вишні, докидала цукор, акуратно заліплювала й складала рядочками на столі. Альдерт насупившись, придивився до процесу й приєднався. Довгі пальці хірурга підхоплювали ягоди й ідеально рівно заліплюювали тісто. Краплі соку стікали тильною стороною долоні, так що здавалося, він накладає післяопераційний шов. Стах струснула головою, відганяючи непрохані аналогії. 

— Я щось роблю не так?

— Ти все робиш ідеально. То що там з кам'яною дитиною?

— Міцний здоровий хлопчик, рефлекси в нормі, а от аналізи… аналізи цікаві. Домовився з батьками, щоб прийшли за кілька днів, хочу розібратися.

— Але якби все було так просто, біля того каменю вже б вишикувалася черга з безплідних пар. 

— А я вперше чую про такий випадок, тож щось вони зробили не так, як усі.

— Може, позу вибрали нестандартну? — пирхнула Ольга.

— Пропонуєш поїхати й влаштувати серію експериментів на місці?

— Дупу відморозиш! — піддражнила Стах. 

На підтвердження буревій з силою врізався в будинок. Шибки жалібно задзвеніли, крижаний подих пробився крізь магічний захист на вхідних дверях. Ольга мимоволі підібгала ноги.

— Не очікував я на такий мороз. 

Альдерт поклав на стільницю ще один бездоганний вареник, обтрусив руки й пішов вдосконалювати завісу. 

Сівер як збісився, пориви били один за одним, кількасотлітній будинок здригався, чи не вперше за своє довге існування змушений доводити власну міць і майстерність каменяра, що замішував розчин винятково на двожовткових яйцях білих курей.

Ван Раппард востаннє змахнув рукою, вдоволено роздивився свій витвір і повернувся на кухню.

Катарина хвицяла ногами й захоплено белькотіла, розповідаючи щось дуже цікаве.

Ольга й Альдерт готували вечерю, стиха перемовляючися.

Будинок стугонів, але стояв незламно, всім єством демонструючи непохитність і намір захищати хазяїв до останнього камінчика.

Сівер востаннє злісно стусонув двері й понісся геть, завиваючи, закручуючи хмари незмірною спіраллю.

Десь в епіцентрі безконечника малішала й зникала у височині чорна крапка.

— КІНЕЦЬ—