-39-1

Нехарактерний для Батавії сніг тонесенькою пудрою вкривав голі гілки, приглушував руді спалахи черепиці. Сніг вперто засипав доріжку від дверей до узбіччя дороги, силувався сховати дві пари слідів, що тяглися до припаркованого спортивного автомобіля. 

Ольга пристібнулася й нарешті витягла з кишені телефон.

— Що там? — поцікавився Альдерт.

— Пише, мала заснула.

— Alles in orde?

— Так, з Катариною так. Я… Я просто уявила себе на їх місці. Три самотні жінки в цій квартирці. Без сенсу життя, без радості, без надії…

— Принаймні, вони забезпечені матеріально.

— Не все зводиться до грошей!

— Не все. 

— Я подумала…

— Ти не заміниш їм Яна, — різко перервав ван Раппард. Вже потім помітив реакцію дружини й додав м'якше: — Візиту на Різдво і на Великдень достатньо. Непотрібно створювати ілюзію сім'ї, якої в них не буде. 

Стах лише зітхнула. Погоджувалася — і водночас не могла позбавитися від почуття провини. Альдерт ніжно провів пальцем по її щоці.

— Ти — як "батавська сльоза" (1). Тверда й нездоланна, але варто знайти слабке місце й надламати хвостик…

— Я зараз тобі носа зламаю, — підняла брови Ольга.

Альдерт хмикнув:

— Так і знав, що асиметрія тобі не до вподоби, хочеш вирівняти. Поїхали. Завезу тебе додому, потім заїду в лікарню.

— Що там сталося?

— Не кожного дня безнадійно бездітна пара пенсіонерів приносить на огляд немовля, кажучи, що його народив Поппестін.

— Хто?

— Є такий камень у Фризії, Поппестін, брила рожевого граніту. Місцеві вірять, що якщо в певний день місячного циклу зайнятися на ньому сексом, камінь народить дитину. Подзвонили з рецепції, я сказав зробити аналізи і потримати до мого приїзду. 

— Хочеш особисто перевірити, чи диво немовля не какає гравієм? Боїшся, що після Різдва воно перетвориться на гарбуза чи горгулью?

— Обіцяю повернутися до вечері.

— Альдерте Конраде Леонарде Вільгельме ван Раппарде! 

— Я ж не можу залишитися без rollade (2) і твоїх вар… рав...

— Вареників! — закотила очі Ольга. 

— Точно, без них. Особливо без них. 

— Доведеться гарненько поколядувати, а далі ми з Катариною вже вирішимо, чи заслужив ти на свят-вечір.

— О, я тобі поколядую, — промурчав низьким голосом Альдерт. — Всю ніч, аж до світанку губ не зімкну.

Ольга розреготалася, перехопила його долоню й ніжно потерлася щокою. Ван Раппард  на мить прикрив очі…

— Godverdomme!

Машина пішла юзом, та за мить вирівнялася.

— Клятий сніг, — буркнув ван Раппард. — Ненавиджу.

— До вечора розтане. 

— І цього забагато.

Він акуратно припаркувався точнісінько перед дверима.

— Розважайтеся, скоро буду.

Червоний багажник зник за рогом. Ольга посміхнулася й зайшла в дім. Озирнувши порожній вестибюль, попрямувала у внутрішній двір. Коляска стояла під молоденьким ясенем, який Альдерт висадив в той же день, коли з'явилася на світ Катарина. Юна дівчина примостилася на лавці, дивилася з телефона шоу і час від часу хихикала. 

— Ой, мефрау Стах! Ви вже повернулися!

— Привіт, Лісбет. Я ж обіцяла, що не затримаюся. Дякую, що виручила.

— Та ну, що ви! Я можу й довше побути, як вам треба. 

— Лукас мені ніколи не пробачить, якщо його доця запізниться на родинну вечерю.

— Та! В нас гвалт з самого раненька. Бабця заявилася о сьомій, першим автобусом виїхала з села і давай шурувати на кухні. А потім двоюрідна сестра з дітьми й новим залицяльником. Впхнула близнят до мене в кімнату й приказала розважати. Та як ви подзвонили, я чуть не цокнулася від щастя! Тут же тихо, ніхто мізки не полоще, ніхто не виховує.

— Ага, ти тут відпочиваєш, а татко гарує під керівництвом коханої жінки і тещі. 

— Та там вже й друга бабця, мабуть, добралася, і тітка Алейда.

— То поки ти доїдеш, вони вже все наготують і приберуть. Залишиться тільки за стіл сідати. — Ольга видобула з кишені купюру і невеликий мішечок. — Ось тобі за роботу, а це — маленький подаруночок до Різдва. 

— Ой, мефрау Стах! Та не варто було! Дякую!

Лісбет зазирнула в пакунок, вискнула від задоволення й чкурнула на вихід, дорогою викрикуючи:

— З Різдвом, мефрау Стах! Вітання мейстеру ван Раппарду! Цьомки Катарині!

Ольга зазирнула в колиску. З білої ковдри стирчав лише рожевий носик. Торкнула — теплий. Завагалася, чи лишити ще надворі, чи вже везти всередину. Порив вітру закрутився штопором, рвучи ялівець, ламаючи молоденький ясен. З вітром двір заполонив аромат тюльпанів. Ольга вихопила дочку з коляски й позадкувала до дверей, моментально сформувавши шокер-кулю. Сівер ще раз струснув гілки, цього разу принісши лише морозний подих зі сніговою свіжістю. Привидилося. Стах видихнула, кленучи свій ПТСР, та продовжувати прогулянку перехотілося.

(1) "Батавські сльози" – це загартовані скляні намистини у формі пуголовка з довгим тонким хвостом, що утворюються, якщо капнути розплавленим склом а в холодну воду. Вода швидко охолоджує розплавлене скло на поверхні, внутрішня частина залишається суттєво гарячішою, і коли врешті-решт остигає, то скорочується всередині вже твердої зовнішньої частини. Це спричиняє деякі неочевидні "нелогічні" якості, наприклад, голівка краплі витримує удар молотком, але якщо хоч трохи пошкодити хвостик, крапля вибухає зсередини. Стверджують, що вигадані вони були у Голландії, звідки і пішла назва larmes bataviques або lacrymae Batavicae.

(2) Дуже популярна голландська страва, м'ясний рулет, подається з густою підливою та/або журавлинним соусом.