39 -1. Negenendertig

Ван Раппард ввалився, хряпнувши дверима, аж виляски пішли. Ольга визирнула з кухні і побачила знайомий асфальтовий емореол.

— Привіт. Що сталося?

Він втомлено провів рукою по обличчю, мов знімаючи павутиння. 

— Все нормально.

Доки вішав жакет, медвідьма підійшла й закинула руки йому на шию.

— А чесно?

— Чим ти займалася? — Декан поцілував її й потяг носом. — О, як смачно пахне! 

Ольга подумки закотила очі, та поки що вирішила не пресувати.

— Печеню готую. Ти якраз вчасно на вечерю.

— І голодний, як звір. Дай мені п'ять хвилин.

Коли Альдерт спустився вниз, стіл вже був накритий. 

— Eet smakelijk! 

— Смачного, — кивнула Ольга.

Навіть голодний, Ван Раппард акуратно орудував ножем і виделкою, поволі пережовуючи кожен шматочок. Між бровами залягла глибока складка, відросла за день щетина підкреслювала запалі щоки, під очима темніли кола. Стах спостерігала за ним, знову міркуючи, як мало знає по нього… про те, які де проходить його життя. Альдерт відірвався від їжі.

— Смачно. Неймовірно смачно. Ти божественно готуєш.

— Дякую, — мимоволі розпливлася в посмішці Ольга. — То як пройшов день?

— Краще, ніж я очікував.

— Але?

— Що але? — дуже правдоподібно звів брови декан.

— Альдерте!

— Але гірше, ніж хотілося, — буркнув наче відрізав і знову зосередився на страві.

Ольга замовкла. За кілька хвилин тиші, що порушувалися лише цоканням приборів, Ван Раппард налив у келих мінералку й зронив:

— Все-таки винних погребів шкода. 

— Може, щось вціліло? Ти ж не перевіряв.

— Як-небудь потім. А взагалі… започаткуємо свою колекцію. Щоб і тобі подобалося.

"Вино тисяча шістсот шістдесятого року не влаштовує? Віддали б перевагу дешевій шипучці?" — згадалося невчасно. Стах стиснула виделку. Альдерт тут же завмер і поклав прибори на тарілку.

— Послухай мене, Ольго Стах. Я люблю тебе. Ось цю осенійку, що сидить переді мною, схожу на лебедя. Таку ж ніжну і таку ж сильну й щиру. 

— Лебідь і вщипнути може. Боляче! — тут же зреагувала медвідьма. 

Ван Раппард хмикнув, витер рота серветкою і встав.

— Вже наївся? Не сподобалося? Чи…

Ольга замовкла, бо Альдерт поклав їй на губи палець.

— Чш-ш, не шипи, мій лебедю.

І, поки Ольга кліпала очима, опустився на одне коліно й дістав з кишені щось, затиснуте в кулаці.

— Я знаю, що часто поводжуся досить паскудно, зникаю, гарчу й не дотримую слова. Але я стараюся. І буду робити все, щоб ти була щасливою. Ольго Стах, чи згодна ти стати Ольгою Ван Раппард? 

Він відкрив долоню. Світло сліпучо спалахнуло на грані смарагда. Ольга розгубилася. Відкрила рота, закрила, замружилася й знов розплющила очі. Все було на місці: Альдерт, що стояв перед нею на коліні, і безцінний перстень "Аделаїда" на його долоні. Стах спробувала відповісти, але горло здушило, а в носі защипало. Вона схопила келих, вода потрапил не в те горло, й Ольга закашлялася. З очей бризнули сльози, вже не розібрати — від кашлю чи від збентеження. Поки медвідьма витиралася серветкою, декан терпляче стояв в тій же позі.

— Ольго… — напружено заговорив він, коли вона нарешті втихла, — якщо ти відмовиш, я зрозумію. Це невдале  місце і невдалий час для освідчення. Та й я… зараз не найкраща партія. Але я буду поряд стільки, скільки ти захочеш, де і коли ти захочеш. Я…

— Так, — перебила Стах.

Ван Раппард затнувся на півслові.

— Я згодна. 

Альдерт взяв її ліву кисть і, кусаючи губи, натягнув перстень. 

— Я… — знову почав він, підводячись.

Ольга кинулася йому на шию.

— Мовчи. Просто помовч!

***

Стах різко відкрила очі й сіла на ліжку, немов її підкинуло. Здавалося, скрізь панувала тиша. Нічна темрява спальні розбивалася світлом міста, що пробивалося крізь тонкий серпанок фіранок. Поряд з нею було порожньо. Ольга торкнулася вистиглої подушки і зрозуміла, що вже давно лежить одна. "Мабуть, знову завіси ладнає". Вона знов лягла і якийсь час лежала з заплющеними очима, сподіваючись заснути. Дзуськи. Натомість в голову полізли непрохані тривожні думки.  Покрутившися і так, і сяк, медвідьма встала й босоніж подибала вниз, подумки картаючи то себе, то Альдерта. 

Як і очікувалося, у вестибюлі горіло світло. "Ні, так далі продовжуватися не може". Налаштувавшися на рішучу розмову, Ольга прискорилася і, продогом пролетівши останній проліт східців, здивовано зупинилася. Внизу було порожньо. Медвідьма прислухалася, сподіваючися почути бодай звук води в туалеті, та в необжитому домі панувала мертвотна тиша. Ступаючи босими ногами по плитці, що відзивалася глухим лясканням, Ольга забрела на кухню, дістала з холодильника мінералку й жадібно припала до пляшки.

— Goedenavond, мефрау Стах, — донеслося ззаду. 

Ольга порснула водою, обливши себе й підлогу. І, доки вона відкашлювалася, той самий голос продовжив:

— Хоча не можу назвати цей вечір добрим для вас, для мене він стане найкращим у житті. Щось ви сильно захлинулися.  Дозвольте допомогти.

Чоловік наблизився і з силою кілька раз ляснув Стах по спині. Світло з відчинених дверцят холодильника впало на його обличчя.

— Ба.. бароне, — ледве видушила заклякла Ольга.

— Не забули? — процідив барон ван дер Борх тот Фервольд ван Форден старший. — Прекрасно. Тепер ви мене не забудете до кінця життя. Дуже короткого життя, осенійська шльондро.

______

Любі мої, якщо вам подобається, подайте ознаки життя :) Прокоментуйте.

І якщо не подобається - теж прокоментуйте.

Мені цікаво :)