38-3. Achtendertig

У прийомному відділенні лікарні Парацельса панувала звична метушня. Ольга кивнула медсестрі на рецепції і швидко спустилася в свою комірчину, доки ніхто не перепинив. 

Почала з книг. Погладила обкладинку Густава ван де Валла Перне. Майнула думка, чи варто повернути книгу рідним Яна. "Мене виховували мати з двома тітками", — казав чаромедик. Стах акуратно поклала підручник на дно сумки, пообіцявши собі найближчим часом зібратися з духом і відвідати осиротілих жінок. Щоправда, духу на це потребувалося багато.

“Батавська Аркадія”  і “Трактат про існування привидів” так і лежали на столику поряд з чашкою, на дні якої химерним візерунком засохла кавова гуща. Ольга переклала їх до підручника, роззирнулася. Дістала з шафок кілька кофточок, джинси, ще якийсь одяг. Відігнула фанерку задньої стінки і відірвала прикріплений скотчем мішечок, де лежали її скромні скарби: сережки з перлами, золотий ланцюжок, тоненька пачка купюр. Завагалася, не знаючи, що робити далі. Усвідомлення того, як мізерно вона животіла протягом останнього року, накрило з головою, груди здушило. Медвідьма сіла на койку й схлипнула. 

Телефон завібрував. "Gaat het?" —  висвітилося знову. Ольга шморгнула носом і раптом розсердилася. Пхнула слухавку в кишеню, згребла в сміттєвий пакет їжу з холодильника і застібнула "блискавку" сумки. Обвела поглядом кімнату. Її захльостували змішані почуття. Невизначеність, що стала повсякденням останні кілька років, не зменшилася, ба, навіть дещо лякала новим витком. Занадто багато змін випало на долю Стах за останні роки. Надміру випробувань і зрад. І зараз вона пробувала і не могла розслабитися, довіритися коханому й спробувати хоч трохи спертися на інше плече. Вочевидь, цьому доведеться ще довго вчитися. Чи вистачить терпіння Альдерту? Чи вистачить терпіння їй?

З усіма цими думками, що клубочилися в її нещасній голівоньці, Ольга заперла двері комірчини, піднялася нагору й нога за ногу потяглася до виходу, заглиблена у власні рефлексії. 

— А ну стій!

Стах здригнулася й опритомніла. За дверима стояла Латиша й люто тицяла пальцем:

— Стій, паскудо! 

Ольга кинула на Латишу ненавидячий погляд. Та відповіла ще гострішим, сповненим мстивої образи.

.— Тебе звільнено. Що ти тут забула?

— Це ти що тут забула, хвойдо? Думала, лягла під декана — і королева? Кінець твоїм планам! Тебе викинуть слідом за Тролем. На помийку, там тобі й місце! 

— Ах ти ж курво! — Латиша вереснула: за загривок її схопила важка рука. — В поліцію захотіла? Зараз влаштую!

Витримавши дві секунди, Лукас розтис пальці. Латиша мало не впала, відбігла й заволала:

— Шльондра! З двома відразу плуталася! Я цього так не залишу!

Лукас стис кулаки, й дурепа дременула геть, озираючися через плече.

—Ти як, рибонько? Чого не сказала, що прийдеш? Я б зустрів, провів.

— Вибач… Я не планувала заздалегідь, поснідала й вирішила зайти.

— Перебираєшся? То добре.  Може, Троль і заслужив, щоб на ньому скінчилося прокляття. — Ольгу мимоволі пересмикнуло. Санітар, не завваживши, продовжував: — А ти так точно маєш нарешті зажити спокійно. Роботу покинеш?

— Ой ні! Що ти! 

— Я так і знав. Ну що, пакнемо, та й побіжиш?

— Ні, — знітилася Стах. — Я… кинула.

Лукас здійняв брови, та вмить хитро примружився й кахикнув.

— А й добре, для здоров'я дуже корисно. Бережи себе, рибонько. Що, таксі викликати?

— Та ні, прогуляюся.

— Точно? Я б тебе провів, та не можу.

— Оце надумав. Коли мене хто проводив? Це ж Траєктум, що тут може трапитися?

— Таки так. Радий був тебе бачити. До зустрічі!

— До зустрічі, Лукасе!

Ольга підстрибом пішла вздовж каналу, викинувши з пам'яті сутичку з колишньою колегою.