-36-

Доки спорткар петляв вуличками Траєктума, вперто пробиваючись до старого міста, Ольга позирала на перехожих і уявляла вирази їх облич. Не кожного дня зустрінеш спорткар, з багажника якого стирчить величезний глобус, прихоплений кріплячим закляттям. Стах покосилася на ван Раппарда й порснула. Той покосував на неї.

— Уявляєш свою репутацію після сьогоднішнього ралі?

Декан лише здійняв брову.

— Тобі геть все рівно?

— Це останнє, що може нашкодити залишкам мого іміджу.

— Залишкам?

— Бачиш-но, згідно твого бажання уряд залишить нас у спокої, але ж пам'ять нікому не стерло.

— Ти про…

— Про все. Зникнення дітей, мій арешт, плітки, газетні статті.

Ольга нахмурилася, між бровами залягла складка. Про це вона не подумала.

— Припини. Ти геніально викрутилася. Особливо зважаючи на те, що зіткнулася з демоном зненацька, без шансу підготуватися. 

— Хтось обіцяв не лізти в мої думки.

— Я й не ліз. Здогадався.

— Ач, який здогадливий… — пробубоніла під носа Ольга, і тут її осяяло: — Хай теревенять що хочуть, але їм потрібні твої руки. Захочуть жити — змиряться.

В салоні стрімко потемніло, емореол Альдерта аж немов загустів… і наступної миті — наче хтось пальцями клацнув — змінився монотонним кольором мокрого асфальту. "Навчила на свою голову". Стах схрестила руки на грудях й втупилася в дорогу, вирішивши, що розмова на цю тему зараз не на часі. 

Пацан на ровері раптово нахабно підкотив впритул і ляснув по глобусу. Іскронула магічна віддача, хлопець ледве втримався, крутнувши кермо, та наступний роверист налетів на нього, і обидва гепнулися на асфальт. 

— Godverdomme! 

Корок попереду розсмоктався, і декан полетів, лавіруючи між машинами. "Та щоб тебе", — різко вдихнула Стах, заганяючи назад нудоту. На її щастя, за кілька кварталів вони загальмували на парковці, відміченій написом "PRIVAAT". Під дверима типового кількасотлітнього будинку тупцяв невисокий товстун. Не встиг автомобіль зупинитися, як він притьмом кинувся відчиняти Ользі дверцята.

— Прошу, докторе Стах, прошу, — тяг він руку, грав мордякою, мов старанний актор-початківець, здавалося, ось-ось ніжкою шаркне.

— Мейстере Фроом, — донеслося з-за спини.

Коротун аж підскочив і дрібно закивав, тягнучи обидві руки для привітання.

— Докторе ван Раппарде! Яка радість! Нарешті! 

Ван Раппард побіжно потиснув спітнілу долоньку, відсунув гладуна вбік і допоміг Ользі вийти.

— Докторе Стах, — вигулькнув знов опецьок, — ми не знайомі! Дозвольте відрекомендуватися! Фроом, Бйорн Фроом, до ваших послуг! Надзвичайно радий особисто представитися! Як вам щось знадобиться — тільки натякніть! Я — права рука доктора ван Раппарда! — мов горохом сипав.

— Мейстере Фроом, — на плече управителя лягла рука, відтягуючи його від Ольги, — ключі.

— Звичайно-звичайно, докторе ван Раппарде! Одну секундочку! Осьдечки вони! — товстун видобув з кишені дві зв'язки, одну вручив декану, з другою кинувся вгору по сходам. — Прошу за мною, прошу! Оцей ключик від вхідних дверей, бачите, з подвійною борідкою, магічний захист максимальний універсальний, прошу, заходьте…

Під невпинне улесливе бубоніння Альдерт з Ольгою зайшли у вестибюль.

— Осьдечки встроєний ліфт, бачте, вузенький, але більший не ставав. Меблів мінімум, як ви й наказали. Вітальню обладнали, аби було куди речі пальто повісити, кухня повністю готова, начиння я особисто вибирав, тільки ваші вензелі не встигли вигравірувати, вибачайте, на третьому поверсі спальня з ванною теж вмебльовані… 

— Розташовуйся, — кинув декан Ользі. — Фрооме, за мною.

Доки чоловіки щось обговорювали — вірніше, ван Раппард давав впівголоса вказівки, а Фроом кивав, періодично щось уточнюючи — Ольга понишпорилася по шафам. На превеликий жаль, меленої кави не знайшлося. Різнокольорові капсули у прозорій вазі йшли в комплекті до кавомашини з тач-екраном. Медвідьма аж очі закотила: терпіти не могла популярний ерзац. Хоч на смак капсульна кава й була краща за розчинну, але не набагато, тож зазвичай йшла хіба що від безвиході і разом з молоком. Зморщивши носа, Ольга навмання витягла першу-ліпшу алюмінієву півкулю, вже зараніш роздратована відсутністю маркування: без коробки не вгадаєш ні міцність, ні якість. Принаймні, вона сподівалася, що її вибір містить кофеїн. В холодильнику знайшлося й молоко, а от потім процес наглухо встав. Молоко потрібно було залити всередину, але куди? Медвідьма вже майже вирішила погодитися з тим, що капучино по обіді — моветон і задовольнитися чорною кавою, та звідкись вигулькнув товстун.

— Ох, ця сучасна техніка! Не для людей зроблена, кажу вам, не для людей! Зараз-зараз, хвилиночку, все буде. 

Фроом урочисто клацнув сріблястою панелькою і тицьнув в екран.

— Все до ваших послуг, докторе Стах! Кращої кавоварки ви не знайдете! Ось дивіться: капучино, мокачино, латте, макіато…

— Дякую, я розберуся.

— Можна окремо молочко збити, отут капучинатор.

— Дякую, матиму на увазі.

— А ще тут є окреме відділення для какао і ємність для сиропів.

— Чудово.

—  Якщо побажаєте, інструкція ось тут, на поличці.

— Мейстере Фрооме, я вас більше не затримую, —  ван Раппард непомітно підійшов з-за спини.

Опецьок нервово підскочив і позадкував, моментально вкрившися потом:

—  Так.так, прошу вибачення, докторе ван Раппарде, перепрошую, докторе Стах, на все добре, надобранічЇ

Отак, задкуючи, він вискочив і акуратно прикрив двері. Прихопивши чашку, Стах з ногами забралась на широчезне підвіконня й втупилася у вуличний движ. 

— Це вже третя чашка за сьогодні.

Ольга зміряла поглядом ван Раппарда, що сперся об одвірок, і незворушно повернулася до спостереження перехожих. Декан хмикнув, кількома широкими кроками перетнув кухню й присів поряд.

— Кавою поділишся?

— Ще чого! 

— А в обмін на масаж?