36. Zesendertig

 — Godverdomme!

Ван Раппард прохмуро розглядався навколо. Найдорожчий с'ют, що займав увесь пентхаус "Гранд готеля Віллема", виявився номером для молодят. 

Ольга впустила сумку на порозі й дещо очманіло пішла по величезній кімнаті, вбраній з кричущою розкішшю на межі вульгарності. Кришталева люстра кидала райдужні відблиски на біло-рожеві стіни й стелю з ліпниною. Просторий салон був щедро заставлений бароковими меблями з молочною візерунчатою оббивкою. Малюнок паркету ховався під білосніжним килимом. На тлі цієї нав'язливої урочистості навіть квіти у вазах скидалися на штучні. 

"Король-сонце вмер би від заздрощів". З цією думкою Ольга зайшла у спальню — і на мить остовпіла. Опочивальня — саме так кортіло її назвати — помпезністю перевершила увесь маєток "Дикий кінь" разом узятий. Стах горілиць впала на величезне кругле ліжко… і розреготалася. За мить в дверях з'явився спантеличений Ван Раппард. Ольга миттєво зорієнтувалася, простягла до нього руку й замуркотіла: 

— Який ти романтичний… ніколи б не подумала! Я так і знала, що в тебе поетична душа й тонка натура! Це так мило… А де лебеді з рушників?

— Лебеді? — насторожено перепитав Альдерт.

— Обожнюю лебедів! Вони такі поетичні. Ти ж попросиш покоївку зробити парочку? Можна ще й серце, — ще оксамитовіше проворкотала Ольга й звабливо вигнулася.

Лице декана застигло.

— Можна, звичайно можна, — дуже лагідно й заспокійливо повторив він, ступаючи до ліжка й плавно простягаючи руку. 

Завершити пас Ван Раппард не встиг. Ольга раптово смикнула його на себе.

— Правда ж це так ми-ило… — і порснула вголос, не витримавши.

Всю стелю займало величезне дзеркало. Самовладання зрадило Альдерта, його брови поповзли вгору. Стах пташкою підхопилася й осідлала декана.

— Все життя мріяла про таку романтику. Ванна з шампанського, полуниця з вершками. Але спочатку неодмінно устриці! Кажуть, — вона схилилася й прошепотіла в саме вухо, — устриці допомагають у найбезнадійніших випадках…

Постіль майнула перед очима, й за мить медвідьма лежала горілиць з надійно зафіксованими над головою руками.

— Догралася… — хрипло рикнув Ван Раппард і мстиво пройшовся досить колючим підборіддям по ніжній шкірі шиї. 

Стах вереснула й спробувала випручатися.

— О ні, — Альдерт прикусив її за мочку вуха, — Я тобі покажу устриці.

***

З вулиці донісся різкий звук клаксона. Ольга потяглася, ліниво відкрила очі й моментально замружилася при виді абсолютно непристойного віддзеркалення . 

— Ти божевільно красива. — Альдерт притягнув її ближче й провів долонею по волоссю. — Я люблю тебе.

Ольга завмерла. Шкіра раптово вкрилася мурашками. 

— Все-таки якесь збочення, — зронив декан, роздивляючися дзеркальну стелю і тим самим безповоротно розрушаючи атмосферу. 

Ольга видихнула й встала. Крізь напівпрозорі штори в кімнату проникав світанок.

— Я у ванну. 

— Тепер без тебе видовище взагалі не витримує ніякої критики…

— Наче ти себе колись критикував, — єхидно кинула через плече Стах.

В ванні очікувано виявилося джакузі, схоже на невеличкий басейн. Поки блакитнувата вода натікала з кранів, медвідьма перенюхала кілька флаконів і врешті щедро хлюпнула лавандового. 

— Як романтично.

Ван Раппард стояв на краю втопленої в підлогу балії, нахабно й жадібно розглядаючи те, що виднілося з-під піни —  судячи з виразу його обличчя, на жаль, замало.

— Приєднаєшся?

— Увечері, — скорботно зітхнув декан і зник за матованим склом душової.

Ольга з головою пірнула під воду. Монотонна тиша, ледь відчутний резонанс гудіння труб, шепіт лаванди заколисував й вспокоював:  "Спинити море труднощів. Заснути і сном мерців сказати: ми скінчили боління серця і морські турботи…" (1)

Її ривком висмикнули назовні.

— Не спи!

— Пусти! Холодно! — слабо відбивалася Ольга.

— Отямся! — її ще раз добряче потермосили, від рук декана йшло переривчасте тепло. 

— Та все вже! Пусти! 

Стах потрусила головою, остаточно опритомнюючи. Ван Раппард поклав її на товстелезний білосніжний килимок.

— Нещастя, око та око за тобою.

— Знаю, — похмуро бовкнула медвідьма. — Відкат зловила.

Вона поволі сіла. Голова не крутилася.

— Тебе простирадлом спеленати? Зараз відправлю назад в постіль.

— І як я дожила до такого не юного віку без твоєї турботи? — огризнулася Ольга.

— Виключно волею провидіння, яке аж ніяк не могло допустити, аби я не зустрів свого щастя.

— Хочеш сказати, в минулому житті ти був великим праведником, що заслужив аж на таке везіння?

— Авжеж. Єдине питання —  чим ти так нагрішила, що отримала мене.

— Пф-ф, — гордовито пирхнула Ольга й продефілювала в кімнату.

Ван Раппард ледь посміхнувся, ступнув слідом й тут же скривився. Хвилину тому розбите об плитку коліно відізвалося різким болем. Потягнувся було залікувати, та на півдорозі зупинився й роздратовано махнув рукою.

***

Доки Стах допивала другу філіжанку кави, Ван Раппард стояв, втупившись в панорамне вікно. Емореол його кипів, та Ользі здавалося, що цей різнокольоровий вихор — тонка райдужна плівка на бурій баюрі. Декан видавався розгубленим і пригніченим, хоча зовні не подавав і найменшого виду. Медвідьма зі стуком поставила чашку на блюдце, і Ван Раппард тут же обернувся.

— Я хочу з'їздити до маєтку. Ти поки що відпочивай, розважайся. Все записуй на номер.

— Угумс, — невизначено муркнула Стах, потяглася й поволеньки пішла до виходу.

Ван Раппард наздогнав її за два кроки й поцілував у маківку.

— Можеш навіть поспати, тобі потрібні сили.

— Угумс, — так само муркнула медвідьма й полізла ногою в кросівок.

— Ольго…

— На заклинання знерухомлення вампірів мені сил вистачить, — промимрила Стах, намагаючись влізти в другий кросівок, не розшнуровуючи. — І взагалі, у нас в Осенії прикмета є.