35. Vijfendertig

Будильник верещав особливо мерзотно, безпардонно вгвинчуючись у мізки. Ольга аж застогнала, так їй кортіло ще поспати. Раптово вирвана з небуття, ніяк не могла второпати, яка в неї зараз зміна — денна чи нічна. Медвідьма помацки потяглася за телефоном. Руці щось заважало: мабуть, спросоння заплуталася в одіялі. Стах перекотилася на бік. Спробувала перекотитися. Щось незрозуміле цупко впилося в тіло.

Холод ковзнув по хребту. Ольга відкрила очі й замружилася від яскравого білого світла. Довелося прокліпатися. Біле виявилося стелею. Заважали перевернутися датчики кардіографа, того самого, писк якого марився сигналом будильника. Покрутивши головою, медвідьма впізнала рідне реанімаційне відділення лікарні Парацельса. Ту саму палату, де лежала Міла Віссер.

"Кому ж вистачило фантазії мене сюди сунути… Не інакше Фенна. Мало я її тоді приклала…" Стах сіла і замружилася: в голові трохи паморочилося. Прибор невдоволено завищав, коли вона повідривала від себе датчики й катетери. Ольга закотила очі, встала, з третього разу таки висмикнула шнур з розетки і знов опустилася на койку. З хвилину віддихувалася, збираючися з силами.

"І де всіх носить? Хоч би хтось зайшов поглянути, чого прибор надривався. Геть знахабніли! Ван Раппард з них би шкуру здер…" Стах завмерла. Страхітливі нічні події повстали перед очима. Вони пережили цю ніч… Цю чи попередню? Скільки часу вона пролежала в забутті? І де Альдерт… 

Медвідьма поволеньки підвелася й рушила до дверей. Крок за кроком долала відстань, що здавалася нескінченною. Слабкість вибішувала. Ольга не звикла бути таким немічним нещастям, та клята книга випила її до дна. Стах вже взялася за клямку, коли двері розчахнулися настіж. Вона не втрималася на ногах і звалилася просто у ведмежі міцні обійми..

— Ну ти й шустра, рибонько! — розплився в широкій посмішці Лукас. — З твоєї дупки шило нічим не витягнеш.

— Привіт, — Ольга мимоволі теж усміхнулася.

— Я як шум почув, відразу сюди метнувся. Так і знав, що ти довго не влежиш. Не той в тебе характер!

— А скільки я вже тут?

— Та недовго. Вас під ранок привезли, а зараз часов шість вечора. 

—  Ага…

Ольга сперлася на кремезне передпліччя санітара й роззирнулася.

— Де він?

— Отамо, через дві палати, — мотнув головою Лукас. — Та не біжи ти так! Стій, я проведу! Ще гепнешся посеред дороги, всі старання дарма… Не біжи, кажу, нікуди він не дінеться. От малахольна!

Буркочучи під носа для годиться, він довів медвідьму до потрібної палати.

— Йди вже, горечко, я початую.

Стах ступнула в кімнату й почула, як за спиною ляснули двері.

Ван Раппард лежав горілиць, шию й груди закривала біла пов'язка. Закинуте вгору підборіддя, вкрите густою чорною щетиною, робило його схожим на розбійника. Медвідьма сіла на край ліжка, погладила щоку зверху вниз, посміхнулася сама собі й провела пальцями "проти шерсті". Борода встигла відрости і здавалася майже м'якою. Нарешті видихнувши з полегкістю, Ольга забігала пальцями по щокам і шиї вгору-вниз. 

— До смерті залоскочеш, — ледь чутно зірвалося з губ декана, і він слабо стиснув зап'ястя Ольги. Стах перехопила долоню й притисла до губ. Світ довкола розпливався через непрохані сльози. Золото-аквамарин-лазур райдугою освітили стерильну палату. 

— Вставай, досить вилежуватися. Тут без тебе все шкереберть.

— Ти їм покажеш, де раки зимують.

— Не згідна. Ти он скільки днів дурня валяв, пора повертатися до роботи. А я заслужила на відпустку, — пробурмотіла медвідьма, шмигнувши носом.

— Підпишу за однієї умови.

Ольга скинула брови.

— Ну ти геть знахабнів!

— Цю відпустку ти проведеш зі мною. І наступну. І всі інші теж.

— А якщо ти мені набриднеш?

— Доведеться терпіти… 

— А…

Закінчити Ользі не дали. Ван Раппард відірвав від грудей датчики, сів і нахабно закрив їй рота поцілунком. Як же довго вона цього чекала. Не витримала і зі стогіном прикусила за нижню губу, вчепилася в плечі…

— Доктор Ван Раппард в цій палаті? — донеслося з-за дверей.

— А ви хто такі?

— Поліція.

— Без супроводжуючих не пущу! — гримнув санітар.

Стах розгублено озирнулася. 

— Ти що собі дозволяєш, Лукасе? — верескливий голос Фенни швидко наближався. — Пани поліцейські при виконанні!

— І ти при виконанні! — не поступався санітар. — Сторонніх має супроводжувати персонал! 

— От я і супроводжую! 

Ван Раппард озирнув палату.

— Йди туди в кут і не рухайся, — наказав пошепки. — Я прикрию.

— Як? В тебе ж сил немає, — запротестувала Ольга.

— На це вистачить.

Медвідьма рвонула в дальній кут і завмерла, прихилившися до стіни. Декан прошепотів закляття мороку, ліг горілиць і закрив очі, демонстративно звісивши руку до обірваних контактів, що так і валялися на підлозі.

Двері різко розчахнулися, з силою врізавшися у відбійник. 

— Ти, Фенно, геть берега пустилася, — не вгавав Лукас. — Декан з тебе шкуру зніме.

— Закрий пельку. Хай спочатку до тями прийде, а там подивимося, — огризнулася старша й геть іншим улесливим тоном продовжила: — Прошу, панове, проходьте.

Стах люто викривила верхню губу, жаліючи, що мало приклала лицемірну напарницю. Двоє довготелесих поліцейських, натуральний блондин та смаглявий кучерявий брюнет, зайшли й, вагаючись, зупинилися в ногах койки.  

— Це — доктор Ван Раппард? — запитав білявий, з сумнівом розглядаючи непорушного пацієнта. Декан і справді не дуже скидався на звичний бездоганний образ.

— Він самий, пане поліцейський, — кивнула Фенна. 

Блондин підступив ближче, зазирнув просто в обличчя і невизначено хмикнув.

— Він? — перепитав брюнет.

— Мабуть, він, — знизав плечима блондин. — Коли він прийде до тями?

— На жаль, не можу точно сказати, пане поліцейський. Залежить від багатьох факторів. 

— А простимулювати якось можна? Ну, може, прокапати йому щось?