30. Dertig

В бібліотеці було тихо й порожньо. Медвідьма роззирнулася навколо. Химерна завіса магічного захисту вкривала вікна. Візерунок видався новим та незнайомим, вочевидь справа чужих рук. Стах так і застигла, по спині побігли мурашки. Намагаючись рухатися дуже плавно, вона акуратно просканувала кімнату. Заслона на книжкових шафах зникла, але стежачих заклять не знайшлося. Тобто перед тим, як перемістити Ван Раппарда під домашній арешт, маєток вичистили зсередини й запечатали ззовні. Оточити "Шаленого коня" муром, через який — ймовірно  — не проникне бранець було логічно, але який сенс знімати всі внутрішні завіси? Щось шукали? 

"Та що ж вони могли шукати крім Tulpenwoedeboek, ти, дурепо…"

Ольга спробувала зглитнути і аж скривилася від болю в пересохлому горлі. Ще раз озирнулася. Глобус роботи Вінченцо Коронеллі стояв на своєму місці. Медвідьма легенько натиснула на китичку хвостика сонного медвежати. Біла ведмедиця лиш розплющила одне око, глянула на візитерку й знову задрімала. "Впізнала?" — посміхнулася Стах. Попри увесь жах останніх днів ці чарівні створіння тішили її. 

Глобус луснув навпіл, сліплячи позолотою внутрішніх півкуль. Вперше Ольга завважила, що середина світиться сама по собі, а раніше їй здавалося, що це відблискує вогонь з каміну.  Всередині магічного бару виявилось дещо незмінне в сплюндрованій зайдами бібліотеці: безалкогольними напоями там і не пахло. Хоч срібне відерце з льодом лишилося, й на тому варто було подякувати. 

Ольга закинула в рота кілька прозорих кубиків. Всередину вона потрапила — завдяки Ван Раппарду. Не знала, чим він керувався, створюючи таємний хід особисто для неї. І коли взагалі йому стрельнула ця ідея? Тоді, коли умовляв переїхати в маєток? А потім зрозумів, що найшла коса на камінь, і вирішив не розповідати? Гадати можна було до нескінченності, а це Стах ненавиділа — будувати здогадки щодо мотивів інших в стані повної невизначеності. Нагальнішим було вирішити, як діяти далі. І от до цього вона виявилася неготовою. Перший інстинктивний порив — дістатися до "Шаленого коня" — вдався. І?

Лід приємно хруснув на зубах. Стах отямилася. Вже взялася за ручку дверей, та знов завмерла. Де саме міг бути Ван Раппард? Мелькнула думка, що даремно вона тоді відмовилася від екскурсії по будинку. Як там він казав? Дві столові, мисливська, малий салон, блакитна опочивальня, його особиста спальня… Було б логічно тримати його в спальні. Не на кухні ж, справді. Та де вона в біса, особиста спальня? 

Зовні будинок здавався симетричним. Від входу направо вела анфілада, що закінчувалася бібліотекою, наліво розташовувалася розкішна біла столова, виходу з якої Ольга ніяк не могла пригадати. Тож що там далі в крилі, і як туди потрапити, зеленого поняття не мала. Блакитна опочивальня, де вона отямилася після страхітливої ночі з пекельною комахою, знаходилася теж на першому поверсі, двері в неї були замасковані під звичайну стінну панель. Як він тоді сказав? Не було сил нести її до себе? Гаразд, будемо вважати, що це підказка: його спальня на другому поверсі. Куди можна потрапити… А чорт, через центральні парадні сходи. 

Ольга вдарила кулаком по стегну. І, мовби цей різкий рух спустив невидимий гачок, їй в потилицю вдарив холодний струмінь повітря, який приніс млосний густий запах тюльпанів.

Відчуваючи, як моментально терпне все тіло, Стах різко крутнулася й втислася спиною в двері. За декілька хвилин, проведених в бібліотеці, сутінки геть згусли. Примарні абриси меблів дрижали в темряві. Кілька довгих секунд Ольга свердлила поглядом кімнату. Нічого. Вона потихеньку видихнула, намацала за спиною ручку й обережно повернула.

— Ось ти і тут…

З глухим зойком Ольга смикнула двері на себе, та їх заклинило. Вона підняла тремтячу долоню, білим заіскрила шокер-куля. Погляд метався, шукаючи джерело голосу.

— Це зайве, m'n lieve (1). Підійди.

— К-куди? — вичавила Ольга, випльовуючи залишки льоду. 

— До каміну.

В голосі почувся смішок.

Дуже повільно, крихітними кроками медвідьма наблизилася до малахітового дива. 

— Всередині.

Стах нахилилася, присвічуючи, але нічого не розгледіла.

— Так ти нічого не побачиш, m'n lieve. Світло ховає від тебе істину. — Ольга завагалася, і голос зі смішком додав: — Якби я бажав, міг знешкодити тебе вже давно. Як тільки ти з'явилася. Така ошелешена, така виснажена, — в голосі додалися муркотливі нотки, — розгублена…

— Хто ти?

— Хочу врятувати тебе.

— Для чого? Хто ти?

— Просто загаси світло, і побачиш сама.

Медвідьма перевела дух і вирішилася. Стиснула долоню, гасячи шокер кулю, міцно замружилася, щоб очі знову звикли до темряви, нахилилася й зазирнула в жерло. 

— Я нічого не…

Вона затнулася. Згори, з-під димоходу, наче блиснуло темно-червоним, відразу потому війнуло холодом, і подих забило концентрованим ароматом тюльпанів. 

— Все правильно, m'n lieve, я тут. 

Стах вчепилася за верх каміну й сягнула правицею на димову полицю. Пальці ковзнули шерехуватою цеглою і намацали щось…

— Зловила! Виймай, m'n lieve.

Чмихнувши від пилу, Ольга смикнула знахідку — та виявилася неочікувано важкою — і звалилася на підлогу, не втримавши рівноваги.

— Обережніше, m'n lieve, адже ми не хочемо, щоб ти забилася…

— Немає ніяких "ми" — огризнулася Стах, крутячи в руках невеликий і дуже вагомий паралелепіпед. Той тьмяно сяяв багрянцем, наче вона дивилася на нього через тепловізор. Тільки ось замість тепла від предмету лився пронизливий холод.

— Та на бога, — не витримала Ольга, відчуваючи, як починають дубіти пальці. Кинула знахідку на підлогу і звела долоні, викликаючи світло.

— Не треба, — пискнув голос, та медвідьма не послухала. Приплеснула сяючий згусток просто на камін і схилилася над дивною річчю. 

Перед нею лежала невелика книга. Помережану дрібними зморшками шкіряну палітурку неприємного жовто-рожевого відтінку стягували металеві смуги. Ні замків, ні защібок: смуги виглядали монолітними. Ольга нерозуміюче нахмурилася.