29. Negenentwintig

Два дні газетярі продовжували біситися. Ольга перестала читати новини, але щодня чиясь дбайлива рука підкладала газети, розгорнуті на жирних заголовках — на рецепцію, в ординаторську, на стільцях в прийомному відділенні. 

Стах працювала, зціпивши зуби. Вона не спала майже дві доби. Забігала до себе прийняти душ і перевдягнутися, лягала, закривала очі, лежала якийсь час… і розуміла, що дарма. Каву глитала механічно, радше заради паузи і самого процесу, ніж заради кофеїну. Сконцентрувалася на пацієнтах, у вільні хвилини бігала по палатах. 

Купа сил ішла на те, щоб тримати себе в руках. Не реагувати на перекошене ненавистю обличчя Фенни. На перешіптування за спиною. На те, як при її появі стихали розмови. Як старалися не зустрічатися з нею поглядом. Ольга вимурувала навколо себе стіну, глухий захист, крізь який, як їй здавалося, не міг пробитися ніхто. Навіть Лукас після пари невдалих спроб поговорити тримався осторонь, лиш важко зітхав і скрушно хитав головою. 

Вона чекала чого завгодно — допитів, нав'язливих візитів поліції, викликів до слідчого, аж до закриття госпіталю. До чого вона виявилася геть не готовою, так це до того, що не ставалося абсолютно нічого. Життя в  лікарні Парацельса тривало самим звичним чином. Відсутність керівника поки що ніяк не відобразилася на повсякденній роботі. І ще журналісти. Їх теж не було. Жоден репортер не з'явився у дверях. Це ще більше впевнювало Ольгу: мета скандалу  — змусити Ван Раппард поступитися. Сила "Книги тюльпанної люті" була вкрай необхідна, і щоб досягти мети влада не зупинялася ні перед чим.

Увечері п'ятого січня Стах зрозуміла, що от-от зламається. Оточуючий світ сприймався мов через товсте каламутне скло, голоси зливалися в нав'язливий дратуючий шум. Останньою краплею став візит бабусі. Тієї самої старенької з опіками, яку медвідьма лікувала на Різдво. Мефрау спіймала Ольгу за лікоть посеред вестибюлю й заторохтіла:

— Драстуйте-драстуйте, докторе Стах! Пам'ятаєте мене? Та бачу, що пам'ятаєте, у вас же память професійна, як же ж!  Ой, щось ви така бліденька, геть замоталися. То я вас не буду довго затримувати. Я ж тоді обіцяла смачненького принести, подякувати, та забарилася. То Різдво, то Новий рік, діти онуків до мене привезли на канікули. А оце я схаменулася, думаю, йой, так же негарно, що про мене лікарі подумають! То я й вирішила вам булочок напекти. Осьо дивіться, ще свіженькі, і вам буде, і усім вистачить.

Старенька розгорнула чималий пакунок, по приймальні рознісся аромат свіжої здоби, кориці, ще якихось приправ. Хвиля нудоти піднялася зі шлунка до горла. Ольга видрала руку і кинулася до туалету. Її довго вивертало кавою і жовчю, спазми струшували все тіло. Ледве віддихавшись, медвідьма вмилася і втупилася в своє відображення. На неї дивилося бліде, аж жовте лице, під очима залягли чорні синці, щоки запали. Стах потяглася за серветкою і лише тепер помітила, як тремтять пальці. З цим потрібно було щось робити.

Навіть не хвилюючись, чи хтось дивиться, медвідьма закинулася слонячою дозою снодійного й спустилася вниз. Двері відмикала вже ледь при тямі. Впала на ліжко і провалилася.

Над залитим водою тюльпанним полем сходило багрове сонце. Від його променів вода здавалася кривавою. Тюльпани повертали суцвіття до Ольги, тяглися листям, збурювали дзеркало поверхні. Щось шепотіли, та вода тлумила звуки. Одна по одній квіти видирали коріння, спливали на поверхню, і з пащ бутонів все явніше  голосніше неслося:

— Наш-ш-ша…

Брязнув мобільний. Ольга ледве розліпила очі, кошмар не хотів відпускати, тримав слизькими лапами за горло. Медвідьма спустила ватні ноги, доп'ялася до умивальника, довго й жадібно пила воду просто з-під крану. Гепнулася на стілець, добула трубку з кишені й добру хвилину, не вірячи очам, вдивлялася в екран. З усього виходило, що вона проспала майже добу. 

Повідомлення прийшло від Лукаша: "Глянь новини". Кривлячись від болю у скронях, Ольга розгорнула Batavia nieuws. "ГІПЕРБОРЕЯ ЗБИРАЄ ВІЙСЬКА БІЛЯ КОРДОНІВ" — горіло гігантським шрифтом. 

Стах як окропом обдало. Забувши дихати, вона заскролила нижче. "Правительства Старого світу висловлюють занепокоєння… Прем'єр-міністр збирає термінове засідання… У Гіперборею відправилася делегація на чолі з радником Корони бароном Ван дер Борхом тот Фервольд ван Форденом старшим… Уряд Гіперборії не коментує свої дії…" Ольга судобно листала сайт, відчуваючи, як холоне кров. Букви зливалися в жахливе попередження: війна… 

Крихітний заголовок локальних новин кинувся у вічі. "Підозрюваного у забороненому чаклунстві Ван Раппарда переведено під домашній арешт". 

— Господи… — видихнула Стах і нарешті дозволила собі розридатися.

***

Довго рюмсати Ольга не збиралася. Прожогом зібралася й перевдяглася в цивільне. Виснаження змінилося шаленою енергією. Вона просто літала по кімнатці. Вже на ходу защібаючи пуховик, підбігла до ліфта, нетерпляче тупнула ногою й ринулась вгору по сходам. На нульовому поверсі вже взялася за клямку… і завмерла, зачувши голос Фенни.

— …готуйся повертатися на роботу. Так! Так! Я нічого не вигадую! Просто зараз у прийомній стовбичить пара дебелих хлопців. Спитали доктора Стах. Я сказала, що зараз покличу, а сама думаю, відразу тобі подзвоню, поділюся радістю. Ні, не поліцейські, в цивільному...  Латиш, ти дурна? Це ж ще краще! Значить, за неї серйозно взялися! Та звідки я знаю, що за служба, я в їх картки не вчитувалася. Скоро позбавимося цієї осенійської hoer¹. Все, кохана, давай, до скорої зустрічі! Побігла…

Стах зібрала в руці шокер-кулю, шарпонула на себе двері і припечатала Фенну, яка тисла на кнопку ліфта. Навіть не пискнувши, заздрісниця осіла на підлогу. Двері ліфта відчинилися з мелодійним сигналом, і Фенна дуже вдало завалилася в кабіну. Ольга запхнула всередину ноги, натиснула на п'ятий поверх. Ліфт поповз угору. 

Стах обережно визирнула з-за рогу у вестибюль. Дійсно, двоє здорових чоловіків, вдягнутих, мов близнята, в однакові темні костюми, стовбичили біля рецепції. Медвідьма притулилася до стіни й зосередилася. "Морок морочить, морок сурочить, туманом волочить! Мене ти не бачиш, тут місце порожнє, тут морок гуляє — очі застилає!" — зашепотіла, ледь ворушачи губами. По всьому тілу побігли мурашки. Ольга глибоко вдихнула, поволі видихнула, ще раз пробурмотіла закляття, яке зібралося грудкою десь під сонячним сплетінням, і вийшла у прийомне відділення. Намагаючись рухатися максимально плавно, вона прямувала найкоротшим шляхом до виходу.