26. Zesentwintig

У прийомному відділенні було гамірно. Психіатрична бригада забрала мефрау Віссер, поліцейські, що опередили психіатрів на добрих чверть години, ретельно занотували адресу, куди відправили нещасну. Кілька smeris¹ товклися в палаті навколо тіла Міли Вісер. Офіцер закінчував складати протокол. Вже дали свідчення Ольга, Лукас, Фамке. Ван Раппард похмуро кидав рубані фрази у відповідь на уточнюючі питання. 

Ольга наскільки можливо старалася організувати прийом поодиноких пацієнтів, а краєм ока спостерігала за деканом. 

— Отже, ви стверджуєте, що до сьогоднішнього дня не були знайомі з мефрау Віссер. Але в той же час у вас знаходиться тіло її доньки. 

— Так, ви його бачили.

— Ви підтверджуєте слова ваших співробітників, що невідомі залишили Мілу Віссер на вході в клініку кілька днів тому?

— Так.

— Як ви визначили її особистість?

— На тілі була записка.

— Надайте записку.

— Вона загубилася. 

— Це яким дивом?

— Мені було геть не до того, щоб стежити за записками. Йшлося про життя людини.

 — Яке ви так і не врятували, — мимохідь кинув поліцейський і відразу продовжив: — Чому не сповістили матір неповнолітньої дівчини? Чому відразу не викликали поліцію?

— Я отримав термінове повідомлення з Дамме. Мав негайно їхати. Інтереси корони.

— А ваші підлеглі?

— Я розпорядився не вживати жодних заходів до мого повернення. На тіло наклав стазис.

По обличчю поліцейського було видно, що відповіді його геть не задовольняють. Однак репутація “того самого Ван Раппарда” не дозволяла розвернутися, і це його дратувало.

— І коли ви повернулися?

— Сьогодні вночі.

— Але нас викликали тільки після того, як в клініку увірвалася мефрау Віссер. 

— Це співпадіння. Вас викликали б сьогодні зранку в будь-якому випадку.

— Причини смерті Міли Віссер?

— Як я вже говорив, ще не з'ясовані остаточно. Саме тому на тіло накладено стазис, і саме тому я розпорядився не торкатися його до мого повернення.

— Так-так…

Поліцейський насуплено переглядав протокол. Ван Раппард почекав якусь хвилину і нетерпляче забарабанив пальцями по стійці.

— У вас все? В мене обмаль часу.

— Взагалі-то…

— Взагалі-то в першу чергу вас мало б зацікавити, звідки мефрау Віссер довідалася, де знаходиться тіло її дочки. Той, хто повідомив про це, причетний до вбивства.

— Та хто завгодно міг розпатякати! — пирхнув поліцейський, — Будь-хто з ваших співробітників. Не сумніваюся, багато з них має на вас зуб.

Декан ледь-ледь здійняв брову.

— Ідея хороша, але хибна. Про особистість Міли Віссер не знав ніхто, крім мене. 

Стах подумки поставила зарубку — попередити Лукаса, щоб не проговорився.

— Здається, ваші питання на сьогодні вичерпані. Де підписатися? 

Офіцер нахмурився, але простягнув протокол. Декан черканув, крутнувся на підборах і за мить зник за рогом. Ольга підійшла до поліцейських.

— Я можу ще чимось допомогти?

— Не подобається мені за історія, мефрау… Стах, — буркнув офіцер, поглянувши на табличку з іменем на грудях медвідьми. — Здається, доктор Ван Раппард щось приховує.

— Він справді дуже зайнятий. Впевнена, за потреби він надасть додаткову інформацію.

— Надасть… — скептично повторив поліцейський. — Добре, не буду більше заважати вашій роботі. 

— Завжди до ваших послуг.

Стах з полегшенням видихнула, коли поліцейські вишли за двері. З вулиці з потоком холодного повітря  знову долинув аромат тюльпанів. Ольга здригнулася й обернулася до чергової:

— Де ті майстри?

— Обіцяли бути протягом дня.

— Може, запропонувати їм подвійну платню, щоб примчалися негайно?

— Не спрацює, у них графік. І так добре, що сьогодні вікно знайшлося. Мабуть, посунули когось іменем Ван Раппарда, — хихикнула медсестричка.

— Мда, це вам не Осенія, — пробурмотіла Ольга.

—  Це ж треба, стільки неприємностей на Новий рік, —  продовжила чергова.

—  Будемо сподіватися, що всі вони залишаться в цьому році. 

Медвідьма повернулася до чергового пацієнта:

— Слухаю вас.

***

На відміну від Різдва, у переддень Нового року люди йшли безперервною вервечкою. І лише коли пробило сьому вечора, наче одрізало. За годину останній пацієнт, накульгуючи, вийшов за двері, і Стах дозволила собі зайти в ординаторську, передихнути чверть години. Не встигла вона відкинутися на кріслі, прикрити повіки і  розслабитися, як в кімнату заскочила перелякана Фамке.

— Йди-но сюди, у нас проблеми.

Ольга хрипло видихнула, зішкребла себе докупи й рушила до дверей. Їй дошкуляла не стільки фізична втома, скільки тягнучий біль під ложечкою. Вона відчувала одночасно злість і образу, пекучий жаль і відчай. 

Посеред вестибюлю стояла незрозуміла постать. Охоронець, що зростом майже вдвічі перевищував візитера, монотонно бубонів:

— Якщо не маєте скарг на здоров’я, залиште приміщення лікарні.  

Силу він не застосовував, бо дивний відвідувач поводився тихо. Всього лише стовбичив на проході з опущеною головою. “Та що за день такий сьогодні, як наврочили…” В яскравому світлі лікарняних ламп одяг візитера аж очі сліпив: середньовічний костюм пажа, міпарті² з зеленої й червоної парчі з пишними шортами і широчезним мереживним жабо, дзвоники на торочках шапки. Цей карнавальний персонаж ледь сягав плеча Ольги. Вона вже вирішила, що до лікарні завітав школяр, якому стало кепсько під час шкільного спектаклю. Подумки вибатькувавши того малахольного, який вирішив влаштувати виставу святковим вечором, Стах підійшла ближче. 

— Добрий вечір. Вам потрібна допомога?

Тиша. 

— Вам зле? 

Тиша.

Ольга поклала руку на плече візитера.

— Мейстере?

Коротун поволі підвів голову й уп’явся в медвідьму. Стах мимоволі сахнулася, але рука наче приклеїлася до смарагдової парчі. Білі очі на чорному обличчі сяяли шаленою первісною злістю.  

— Тебе добром просили…

Голос доносився з утроби, губи пекельного арлекіна не ворушилися. Ольга рвонулася назад. Марно. Коротун викрутив голову під неймовірним кутом, верхня губа смикнулася вгору, відкриваючи криваво-червоні ясна й трикутні білосніжні зуби.