25. Vijfentwintig

— Не плач.

— Я не плачу.

— Плачеш.

— А я не людина, чи що?

— Все буде добре.

— Ненавиджу, коли так говорять! 

— Ну вибач.

— Чого ти взагалі до мене причепився? Не треба мене втішати! Від цього лише гірше!

— Я скоро піду.

— Ну то йди! Або сядь і не відсвічуй. Дай заспокоїтися.

— Не можу.

— Ну що ти морочиш мені голову? Що не можеш?

— Сісти не можу. Потопельники на ім'я Ян плавають вертикально.

Ольга похапцем витерла сльози і вдивилася в Янссена. Він був блідий, дуже блідий, мокрий одяг обліпив сухорляве тіло, з куртки текло. 

 — Яне?

— Не бійся. Мені дійсно вже час. І так затримався.

— Зачекай! 

— Ти хороша. Я буду скучати.

— Яне!

— Я тільки хотів тобі сказати, пам'ятай: з будь-якої ситуації є більш, ніж один вихід, навіть якщо він неочевидний, чи ти не хочеш його бачити, чи вважаєш його неприйнятним. Але він завжди є.

Ян слабо посміхнувся й відвернувся. Стах схопилася вслід за ним… 

…і звалилася на підлогу, боляче забивши лікоть.

В кімнаті було темно, хоч в око стрель. Ольга намацала ліжко й сіла. Боліла голова, ніс заклало — мабуть, плакала уві сні. Вона розсердилася сама на себе. Ще не вистачало через чоловіків ридати в своєму вже не ніжному віці. 

***

Востаннє Стах плакала через хлопця на третьому курсі. В Сашка вона закохалася з першої лекції. Високий широкоплечий блондин зі сталево-сірими очима мав світлі мізки, нахабний характер і довгий язик. А як виявилося пізніше, ще й впливових батьків, і не в першому коліні.  А Ольга… Ольга була досить симпатичною дівчинкою з інтелігентної родини, народилася в столиці, але на тому її принади для династії Кречетів й закінчувалися. Малогабаритна квартира в панельці, батьки-інженери. Словом, голота в капцях.

Але посеред третього курсу Олександр Кречет поклав на неї око. Вони годинами тинялися тінистими берегами Борисфена, розмовляючи про все на світі. Сиділи поряд на задніх партах аудиторій, непомітно, як їм здавалося, тримаючися за руки. Ходили в кіно, на спектаклі, зрідка зависали у кав'ярнях. Ольга не тямилася від щастя з усіма передбачуваними наслідками.

Наступного ж дня після наслідків Сашко завалився в аудиторію перед самим носом лектора, ковзнув по Ользі байдужим поглядом і примостився за першою партою. На перерві Стах підійшла, та молодший Кречет не звернув на неї ніякісінької уваги.  До кінця пар Ольга знемагала, нічого не розуміючи. Наздогнала Сашка на виході з корпусу.

— Нічого не хочеш пояснити?

— Ні, — байдуже кинув згори вниз і пішов далі, облитий нудно-сірим емореолом презирливої індиферентності.

Ольга отетеріла. Кілька секунд вона непорушно стовбичила, а затим кинулася слідом.

— А ну стій! — вчепилася за рукав. 

Кречет відкинув її, мов паршиве цуценя.

— Не лізь. Аріведерчі, гуд бай, до свіданія. Зрозуміла?

— Але чому?

Сашко пхикнув:

— Занадто ти легко здалася. А мені не потрібні дешеві хвойди.

Розвернувся і попростував далі. Задихаючись через злі сльози, Ольга дивилася йому вслід, все ще не в змозі повірити в те, що її ось так використали й кинули, наче якусь наївну дурепу. І лише коли Сашко ліниво, не обертаючись, підняв ліву руку з “факом”, Стах наче відром води облили. 

— А насеру твою голову! — вирвалося спересердя бабусине улюблене.

Кречет завернув за ріг, і в останню мить Ольга встигла побачити, як йому на плече ляпнула купка гімна з-під хвоста ворони, що примостилася на карнизі. 

Стах проридала кілька днів, прогуляла університет, і лише наступного понеділка, трохи оговтавшись, зважилася з'явитися на парах. Пірнула в аудиторію з самим дзвінком, щоб уникнути зайвих розпитувань. Сашка на лекції не було. Як тільки почалася перерва, на Ольгу накинулися одногрупниці і, засліплюючи перезбудженою веселкою емореолів, перебиваючи одна одну, вивалили неймовірні новини. 

Сашко Кречет не може поткнути носа на вулицю. Усі птахи з околиці злітаються і наче влаштовують змагання, хто прицільніше потрапить у хлопця. Наступного дня після розставання з Ольгою Кречет влетів в аудиторію вибішений, пошпурив у куток дорогу куртку, якою прикривав голову, і випалив таку довжелезну матірну тираду, що навіть у бувалих медиків вуха почервоніли. Слововиверження перервалося лише з появою викладача. Але спокій тривав недовго. У великій аудиторії де не взявся горобець, зацвірінькав і влучно поцілив у самісіньку маківку Сашка. Той наче сказився і став ганятися за бідною пташиною, скачучи по партам з диким ревом. Викладач вилетів з аудиторії, за чверть години у дверях з'явився Кречет-старший і забрав сина. В університеті його більше не бачили. 

Звідкілясь пішли чутки, що Сашку немає спокою і вдома, його внадилися обсиджувати мухи, а ночами на симпатичне личко справляли нужду усі сусідські таргани. Начебто Кречет-старший збирався везти сина в Германрайх, бо місцеві світила розводили руками, настільки міцно вчепилося в парубка закляття. 

Стах спочатку наче приском обсипало, так їй стало соромно. Потім вона мимоволі зраділа, що відомщена. А ще згодом майбутня медвідьма здивувалася результату своїх слів: наче нічого хитромудрого не вигадувала, та й наміру не мала так прикласти колишнього коханого. Мабуть, тоді вона остаточно й вирішила стати чаромедиком. 

***

Медвідьма довго вмивалася, подивилася на себе в дзеркало і аж цикнула спересердя. З таким обличчям з'являтися у лікарні було неможливо. Зітхнувши, вона витягла з шафки над умивальником скромний арсенал косметики. Які-неякі навички ще залишилися: вмиватися довелося лише один раз. З другої спроби макіяж ліг по-людськи. Ольга перебралася у форму, набрала повні груди повітря, повільно видихнула й попленталася у вестибюль.

— З наступаючим Новим роком, докторе Стах! — привіталася санітарка.

— І вас з наступаючим, — на автоматі відізвалася медвідьма, і лише потім схаменулася. Сьогодні ж тридцять перше грудня! А вона й забула. 

Стах рвучко прочинила двері в ординаторську. Латиша затнулася на півслові.