24. Vierentwintig

— Hi-ha-hondenlul! Hi-ha-hondenlul! 

У вухах вже аж дзвеніло від п'яного репетування. Недоростки забули причину бійки, через яку, власне, й потрапили у лікарню, згуртувалися і волали, перекрикуючи один одного, на весь вестибюль: “Хрін со-ба-чий! Хрін со-ба-чий!”. Згорблений від часу дід, що смирно чекав своєї черги, болісно поморщився й потер груди зліва.

“Та вашу ж в бога душу мать…”

Ольга, якій вже й так було дурно, не витримала. Вона притьмом прискочила до хлопців, що обіймали один одного за плечі й притупували в такт, і вперла руки в боки.

— А ну тихо!

На неї не звернули ніякісінької уваги.

Медвідьма набрала побільше повітря в легені.

— Замовкніть!

— Dikke lul! — огризнувся один. — Хрін тобі!

Інші заіржали і підхопили хором:

— Hi-ha-dikke-lul! Hi-ha-dikke-lul! 

Ольга зціпила губи, лиховісно зіщулила очі… Вона була на межі зриву. 

***

Напередодні Стах чесно спробувала лягти спати, годин дві покрутилася в ліжку, встала, вмилася й відправилася нагору. Спочатку роботи не траплялося. Медвідьма поколупалася в базі, вичищаючи записи. Хмикнула, згадавши, як її вичитав Ван Раппард. Це було так недавно — кілька місяців тому — і наче вічність назад. Тоді вона його майже ненавиділа… 

— Ку-ку! 

Перед очима заклацали пальці.

— Не спи! Царство боже проспиш!

— Лукасе!

— Га? Не можу дивитися, як ти тут сидиш зі скляними очима. Чого не спиш?

Ольга стенула плечима.

— Ясно. Пішли пакнемо, чи що. Поки ще хтось не проблювався.

Стах попленталася у двір слід за санітаром. Зимові хмари розійшлися, місячне сяйво заливало стіни старої лікарні. Ольга затяглася й здригнулася від холоду.

— Ото не могла якусь кофту накинути, — пробурмотів Лукас.

— Нормально.

— Чула: “Вам жарко — роздягніться, холодно — прижміться”, — гигикнув здоровань.

Ольга скоса зирнула і похитала головою.

— Жартую, рибонько, жартую. Правда не хочу, щоб ти змерзла. 

— Я звикла.

Вони помовчали, роздивляючись рідкі зірки, що пробивалися крізь жорстке світло міських ліхтарів. Ольга згадала ніч напередодні Різдва, це саме місце, Ван Раппарда… Власне, він запросив її на побачення, навіть якщо сам собі брехав, що просто шукає компанію на святкову ніч. Стах сумно всміхнулася, згадавши, як дала йому відсіч. Перед очима постало лице декана: брови зведені, зламаний ніс відкидає на щоку різку тінь, чорне волосся майорить на вітрі… 

Холодний протяг дмухнув їй в потилицю, розкошлатив волосся, відволік від спогадів. Ольга пирхнула, здуваючи пасма з носа, і подумала, що час або стригтися, або купувати заколку. Вітер дмухнув сильніше. Ользі зненацька вчувся солодкавий аромат, дуже знайомий. Вона потягла носом, принюхуючись.

— Чого ти?

— Пахне чимось, чуєш?

— Крім цигарки нічого не чую.

Стах повернулася, але вітер стих. Лукас похитав головою.

— Бережися, рибонько. Рід Ван Раппардів нікому не приносив щастя.

Ольга моментально наїжачилася.

— Не лізь не в свою справу.

— Я не лізу. Ти сама собі хазяйка, маєш клепку. Тільки ж ти не місцева. А тутешні змалечку знають про Ван Раппардів більше, ніж вони самі. Про них казки дітям на ніч розказують. А як же, вже триста років панують над містом. 

— Я не вірю в казки.

— А в бувальщини віриш?

— Я вірю йому.

Лукас покивав і крекнув.

— Йому вірити можна. Він ніколи не бреше. Але чи всю правду каже?

— Слухай Лукасе. Я ціную твою дружбу, але не переходь межу.

— Не буду, не буду.

Санітар важко зітхнув, потоптався, кинув недопалок у смітник і, згорбившись, почвалав до вестибюлю. Ольга сердито шнипилася йому в спину, аж пока хряпнули двері, а потім сердито вдарила кулаком по стегну. Вона затяглася востаннє, з силою видихнула, опановуючи себе, і поспішила в тепло.

Холодний вітер дмухнув їй услід, несучи запах тюльпанів, неможливий аромат весняних квітів, який ніяк не міг донестися сюди, до шпиталю Парацельса, через все місто. Але медвідьма не помітила цього. У лікарню привезли постраждалих в аварії, і вона кинулася робити те, що вміла краще за все, те, що дозволяло викинути з голови усі зайві думки, тривоги й занепокоєння. 

***

— Hi-ha-dikke-lul! — закричав один з недоростків просто в обличчя медвідьмі, бризкаючи слиною.

Дід голосно застогнав й зкуцюрубився.

— Ах ти гімно мале…

Стах набрала побільше повітря і з насолодою припечатала усю компанію заразом заклинанням. Хлопці затнулися і всі одночасно схопилися за животи.

— Туалет за рогом, — мстиво кинула Ольга і нахилилася до діда. — Вам стало гірше? Ходімо, я огляну вас.

—  У нього номер двісті тридцять вісім, а зараз черга двісті двадцять дев’ятого! — вигукнула в неї за плечем чергова.

— Я сьогодні приймаю поза чергою, — огризнулася Стах. — Моє чергування почнеться о восьмій ранку, от тоді й стану дивитися на квиточки.

— Декан не терпить безладу!

— З деканом я розберуся сама. Прошу за мною.

Ольга повела старого в одну з оглядових.

— Які скарги?

— Старість, мефрау, старість…

— А конкретніше?

— Та щось серце з обіду болить, 

Тиск, пульс… 

— Ходімте зробимо кардіограмму.

Як на щастя, кабінет ЕКГ був вільним. Ольга переглянула стрічку і підняла брови.

— Знаєте, мейстере… — вона зазирнула в картку, — мейстере ван дер Борх тот Фервольд ван… ван Форден?

Стах вже точно десь чула це ім'я. Але де?

— Для свого віку ви в чудовій формі, — продовжила вона. — Судячи з усього, ведете здоровий спосіб життя. Важко сказати, чому вас раптом почали мучити серцеві напади. потрібні глибші дослідження, і не у відділенні швидкої допомоги. 

Дід покивав і поманив її пальцем, мовляв, підійди поближче. Ольга ступила крок вперед, Старий витягнув шию, і раптом цупко вхопив її за руку. Медвідьма підняла брову.

— Мейстере Ван дер…

— Мефрау Стах.

Ольга мимоволі покосилася на табличку з власним прізвищем на формі.