20. Twintig

Ользі дісталися аж три дні відгулів. Приведення до тями різдвяних туристів, які  перебрали алкоголю чи чогось серйознішого, було поставлене на потік, багато часу не займало. Декан навіть слухати не став заперечень, відрубав, що їй потрібно прийти до тями, і відкрив двері спортивного автомобіля за квартал до лікарні Парацельса.

— Ви йдіть, я зачекаю і простежу, — кинув він, забарабанив по керму і докинув услід: — Даремно ви не погодилися пожити у мене.

Медвідьма продефілювала по тротуару, раптово задумавшись, як виглядає ззаду її хода. Само собою, як та сороконіжка з казки, за кілька кроків вона спіткнулася й мало не заорала носом, в останній момент втримавшись за огорожу. «Ну й біс з ним, так буде значно легше «просто спілкуватися», — раптово сердито вирішила Ольга і замарширувала далі широким кроком.

Цього разу, на її щастя, дорогою не трапився ніхто колег. Ольга прожогом шугонула через порожній вестибюль.

— З Різдвом!

Медвідьма аж підскочила і вхопилася за серце. До неї весело шкірився Лукас. Величезний санітар, здавалося, не мав сна в жодному оці.

— Ти мене налякав!  І тебе з Різдвом.

— Докладаюся: Фенна і Фамке живі-здорові, швидко прийшли до тями. Поклали дівчат в окрему палату, там вони й досі відпочивають. За ніч більше пригод не трапилося.

— Дякую, — Ольга нарешті видихнула.

— Я тільки хотів тебе попросити…

— Кажи.

— Ти не могла б заскочити до них і трохи примарафетити Фенну?

— В якому сенсі примарафетити?

—  У неї синець на пів морди, — присоромлено пробурмотів Лукас, — а я знаю, ти вмієш закляттями красу навести.

— Та ви зговорилися сьогодні, — вигукнула Ольга і тут же подумки ляснула себе по губам.

Підозріло подивилася на Лукаса, але той не подав виду, ніби щось зрозумів, стояв так само знічено.

— Добре, в якій вони палаті?

— Тринадцятій.

— Спеціально номер вибирав? — хихикнула Стах і завернула в бік палат.

— Сподіваюся, доктор Ван Раппард теж у доброму здравії, — донеслося в спину.

Медвідьма стала як укопана й різко повернулася. Лукас шкірився на всі тридцять два.

— Біжи, голубонько, одполіруй тій дурепі лице та йди відпочивай. Важкенька ніч видалася, ге ж?

— Лукасе…

— Ой, та не переймайся. Од тебе поки що тільки польза, ніякого вреда. Але відпочивати треба, бо загнешся.

На щастя Ольги, обидві постраждалі спали глибоким сном. Медвідьма пошепки зняла гематому, потім зітхнула і додала заклинання для покращення кольору обличчя. Вона почувалася трохи винною. Покінчивши з естетизмом, навшпиньках вийшла в коридор і на цей раз вже чкурнула до себе. 

Стах обвела поглядом свою підвальну кімнатку, яка після пишного маєтку здавалася геть жалюгідною і, не роздягаючись, завалилася на ліжко. Їй справді потрібно було усвідомити і обдумати почуте цієї ночі.

***

Після швидкого перекусу вони з Ван Раппардом повернулися в бібліотеку. Декан засмикнув штори, одну по одній зняв магічні завіси і замінив на нові. Ользі він на цей час видав товстелезний фоліант незвичайного горизонтального формату у шкіряній обкладинці. Медвідьма всілася просто на підлогу, вклала книгу на килим і обережно розгорнула. На титульному листі значилося: “Das Wunderzeichenbuch” — “Книга чудес”. Кожну сторінку займала величезна ілюстрація, яку знизу супроводжувалася незрозумілим текстом. Над містами з химерними будинками, що подекуди нагадували будівельні крани або металургійні підприємства, ширяли комети. Зграї драконів та змій вивергали полум'я. Оточені гало сонця, до трьох а то і п’яти на небі водночас, попелили землю.  

— Це рукопис шістнадцятого століття, знайдений в вільному місті Аугсбурзі. Вважається що оригінал, заново переплетений в девятнадцятому столітті і щедро доповнений копіями втрачених листків, знаходиться десь в приватній колекції за океаном.

— Вважається?

— Насправді оригінал перед вами, — з погано прихованою гордістю проголосив Ван Раппард.

— Це, мабуть, зображення фата-моргани. — Ольга провела над ілюстрацією, де в хмарах на смерть билися небесні воїни. — А тут — виверження вулкана. — Вона перегорнула наступну сторінку, вдивилася. — А тут схоже на ілюстрацію Бібліії, щось там було про янгола з ногами — стовпами світла. 

— “Потім я побачив іншого могутнього Ангела, який спускався з небес. Його огортала хмара, а навколо голови сяяла веселка. Обличчя було, як сонце, а ноги, немов вогняні стовпи”, — процитував декан. — Ви досить ерудовані.

Ольга подумала, що це сумнівний комплімент, але малюнки були такими привабливими і водночас лякаючими, що просто-таки не відпускали від себе. 

— А це що за почвара з протезом? — мимохіть вирвалося у медвідьми.

Біля фортеці стояла неймовірно гидка істота з головою віслюка та людським тулубом. Хвіст, увінчаний зміїною головою, ріс з другого обличчя, яке заміняло потворі дупу. Одна нога закінчувалася копитом, друга — пташиною лапою, ліва рука була звичайною людською, а замість правої стирчало щось незрозуміле, схоже на неоковирний металевий протез.

Ван Раппард кинув погляд через плече і помінявся в лиці. Ольга вперше побачила, як емореол декана взявся свинцевими брижами страху.

— Мабуть, чергове біблійне пророцтво, — показно-недбало відповів він і повернувся до перерваного заняття.

Стах змовчала, перегорнула сторінку, але тепер не могла зосередитися на  чудесних малюнках. За кілька хвилин Ван Раппард обвів кімнату поглядом і ляснув в долоні.

— Тут все. Так що, зробити вам екскурсію?

— Ця істота з протезом, вона ж не з Біблії.

— Наступна зала зветься “Мисливською”. Там всі меблі з трофеїв, здобутих Ван Раппардами.

— Хто цей віслюк?

— А за нею — малий салон, саме там, за родинними переказами, Йохан Абрахам Енн Крістіан ван Раппард звабив юну Ізабель Софію ван Льобен Зельс, за чим послідувала дуель, на якій загинув брат Ізабель. Йохан втік у Німеччину, але через деякий час виявилося, що дівчина вагітна, і її батько особисто клопотався перед королем про помилування Йохана. Молоді встигли побратися перед народженням дочки Йоханни Беньяміни, більше дітей у них не було, тож та гілка вимерла.