18. Achttien

Стах вмостилася на дивані. Їй не хотілося ночувати в “Шаленому коні”, будинок давив кричущою розкішшю і ще більш пронизливою незатишністю. Тут було неспокійно. Бібліотека здавалася найбільш обжитою, а ще тут Ольга почувалася більш-менш безпечно. Можливо, тому що бачила, які багатошарові закляття вкривають кімнату по периметру.  

Сон вперто не йшов. Потріскували дрова в каміні, відблиски вогню підсвічували друзки скла в кутку, грали на склі книжкових шаф. Ольга мимоволі прислухалася до незнайомих звуків: десь скрипнув паркет, зашурхотіли штори (чи миші?), за вікном завив вітер. Від голосного пориву бурі Стах здригнулася і щільніше закуталася в плед. 

Думки юрмилися в голові, грали в доганялки, лізли одна поперед іншої. Крижаний Троль абсолютно виправдовував своє прізвисько.  По суті, не розкрив жодної таємниці, лише докладно переповів, як “Авраам народив Ісака, Ісак породив Іакова”, ну і підтвердив існування “Книги тюльпанової люті”, про яку вона і так знала. А всі ті прозорі натяки… Стах вже починала шкодувати, що не скористалася недовгою слабкістю Ван Раппарда. Можливо, він розповів би більше. Може, їй вдалося б вхопити ниточку, яка поєднувала Sinterklaas, Різдво, Дикий гін та дев'ятьох постраждалих дітей. Ниточку, кінець якої вів до декана. 

Ольга була впевнена: Ван Раппард знає, що відбувається. Знає і нічого не робить? Знає, але не бажає навіть натякнути. Варто було піти далі… І тут з новою силою спалахувало сум'яття. В цю пастку могли потрапити двоє. Попри всі попередження, обіцянки і самонавіювання Ольга не могла дивитися на Ван Раппарда лише як на начальника. Сто разів вона повторювала собі ті пафосні монологи, з якими зверталася до декана, але це допомагало ненадовго. Різкі риси обличчя і жорсткий погляд темних очей, уїдливі репліки і лють… І все те, що за цим ховалося. В кожному дарі є зворотна паскудна сторона, і як би медвідьма не хотіла відсторонено спостерігати за Крижаним Тролем, це їй не вдавалося.

Від хвилювання у Стах аж в горлі пересохло. Вона встала, загорнулася в плед — чи то морозило від нервів, чи то в кімнаті дійсно було прохолодно — і знову зазирнула в глобус. Зоряне ведмежа солодко спало, ведмедиця відкрила одне око і ліниво рикнула. Як назло, в глобусі не знайшлося навіть тоніка. Виключно алкоголь, причому половина пляшок були на вигляд дуже старі, деякі навіть без етикеток. Ольга поткнулася до фруктів у вазі, але не ризикнула зняти стазис, занадто хитро було сплетене закляття. Якщо чесно, вона могла б поколупатися у візерунках, але боялася: один неакуратний рух, і що далі? А якщо її скрутить в баранячий ріг аж до пробудження декана? Або столик дасть по голові інкрустованим гербом? Або здійметься такий галас, що перебудить увесь Траєктум?

Ольга потинялася по кімнаті, підійшла до вікна і відхилила важку штору. Поле тюльпанів колихалося, неначе дивовижне море. Буря гнала і шматувала хмари, світло місяця раз-по-раз проривалося у діри і вихоплювало то тут, то там строкаті плями. Медвідьма стежила за химерним танцем острівців притлумленого блідого світла, в якийсь момент їй привиділась незбагненна гармонія. Ольга залізла на широке підвіконня і притулилася лобом до шибки.

Тюльпани колихалися все ритмічніше, швидше, і за кілька хвилин дрібно затріпотіли, завібрували так, що аж в голові паморочилося. На цьому заворожуючому тлі плями світла почали утворювати фігури. Стах аж навколішки стала, чудуючись. Тремтячий тюльпан — оце так гра світла! — розкинув пелюстки, з темної середини вилетіла іскра, помчалася до вікна і застукотіла у скло. Ольга приклала до шибки долоню, іскра метнулася назустріч, вдарилася і впала донизу. Але за мить знову злетіла, стала крутитися, ніби дивовижна комаха. 

Ользі страшенно закортіло роздивитися це чудо поближче. Вона взялася за важкий засув, але відразу зойкнула й відсмикнула руку. Магічний захист обпік пальці, погрозливо сколихнувся і знову застиг. Іскра забилась у скло і, здавалось, жалібно задзижчала. “От бідолашка”. Стах стало так шкода нещасне створіння. Закортіло взяти іскорку в долоні й приголубити. Зазвичай вона не особливо захоплювалася комахами. Могла звичайно, помилуватися тлустим весняним джмеликом чи пухнастою бджолою, але на відстані. А тут її чомусь тягло до іскри наче магнітом. 

Медвідьма мимоволі знову вчепилася в засув. На цей раз захист відреагував інтенсивніше, довбанув так, що вона скрикнула і тут же озирнулася — наче тихо, ніхто не прискакав на допомогу на вороному коні. Що ж робити? Як впустити вогник? В тому, що впустити необхідно, Стах не сумнівалася. 

Прикусивши губу, Ольга почала вивчати хитромудре плетіння магічної завіси. По-перше, це було красиво. По-друге, надзвичайно заплутано. А по-третє… по-третє, Ольгу взяв азарт. Та невже вона не зможе розібратися в цьому хитромудрому мереживі? Подумаєш, вікові батавські таємниці. 

Спочатку Стах намагалася відстежити кожну окрему нитку і зрозуміти, за яким принципом вона перетинається з іншими, йде прямо чи раптово повертає. Навіть забула про час, так її поглинуло це заняття. Але, як на зло, нічого не виходило. 

— Нечиста твоя сила! — вирвалося спересердя.

Іскра, яка до цієї миті десь затаїлася, тут же вискочила і затріпотіла перед самим носом. 

— Вибач, крихітко, нічого не виходить, — жалібно протягла Ольга.

Вогник за вікном затанцював, описуючи спочатку кола, а потім складніші фігури. Стах мляво стежила за дивними рухами. Краєм свідомості вона відмітила власну розклеєність. Все, що не стосувалося іскри й магічного захисту, ввижалося наче через товсте матове скло, розмитим і непевним. “Щось я втомилася. І спати вже не хочеться, мабуть, сон перебила. І якось тоскно…” 

Іскра рухалася все швидше, малюючи в повітрі майже видимий візерунок. Ольга задивилася, зір розконцентрувався, вона впала в сомнамбулічний стан. В якийсь момент медвідьма опустила обважнілі повіки, і на темному тлі перед внутрішнім поглядом закарбувався малюнок вогняного танцю. 

— Так ось же воно! — аж скрикнула Стах.