-18-

Стах вмостилася на дивані. Їй не хотілося ночувати в “Шаленому коні”, будинок давив кричущою розкішшю і ще більш пронизливою незатишністю. Тут було неспокійно. Бібліотека здавалася найбільш обжитою, а ще в ній Ольга почувалася більш-менш безпечно. Можливо, через багатошарові закляття, що вкривали кімнату по периметру. 

Сон вперто не йшов. Потріскували дрова в каміні, відблиски вогню підсвічували друзки скла в кутку, грали на склі книжкових шаф. Ольга мимоволі прислухалася до незнайомих звуків: десь скрипнув паркет, зашурхотіли штори (чи миші?), за вікном завив вітер. Від голосного пориву бурі Стах здригнулася і щільніше закуталася в плед. 

Думки юрмилися в голові, грали в доганялки, лізли одна поперед іншої. Крижаний Троль абсолютно виправдовував своє прізвисько. По суті, не розкрив жодної таємниці, лише докладно переповів, як “Авраам народив Ісака, Ісак породив Іакова”, ну і підтвердив існування “Книги тюльпанової люті”, про яку вона і так знала. А всі ті прозорі натяки… Стах вже починала шкодувати, що не скористалася недовгою слабкістю ван Раппарда. Можливо, він розповів би більше. Може, їй вдалося б вхопити ниточку, яка поєднувала Sinterklaas, Різдво, Дикий гін та дев'ятьох постраждалих дітей. Ниточку, кінець якої вів до декана. 

Ольга була впевнена: ван Раппард знає, що відбувається. Знає і нічого не робить? Знає, але не бажає бодай натякнути. Варто було піти далі… І тут з новою силою спалахувало сум'яття. В цю пастку могли потрапити двоє. Попри всі попередження, обіцянки і самонавіювання Ольга не могла дивитися на ван Раппарда лише як на начальника. Сто разів вона повторювала собі ті пафосні монологи, з якими зверталася до декана, але це допомагало ненадовго. Різкі риси обличчя і жорсткий погляд темних очей, уїдливі репліки і лють… І все те, що за цим ховалося. В кожному дарі є зворотна паскудна сторона, і як би медвідьма не хотіла відсторонено спостерігати за Крижаним Тролем, це їй не вдавалося.

Від хвилювання в медвідьми аж в горлі пересохло. Вона встала, загорнулася в плед — чи то морозило від нервів, чи то в кімнаті дійсно було прохолодно — і знову зазирнула в глобус. Зоряне ведмежа солодко спало, ведмедиця відкрила одне око і ліниво рикнула. Як назло, в глобусі не знайшлося навіть тоніка. Виключно алкоголь, причому половина пляшок були на вигляд дуже старі, деякі без етикеток. Ольга поткнулася до фруктів у вазі, але не ризикнула зняти стазис, занадто хитро було сплетене закляття. Якщо чесно, вона могла б поколупатися у візерунках, але боялася: один неакуратний рух, і що далі? А якщо її скрутить в баранячий ріг аж до пробудження декана? Або столик дасть по голові інкрустованим гербом? Або здійметься такий галас, що перебудить увесь Траєктум?

Ольга потинялася по кімнаті, підійшла до вікна, відхилила важку штору. Поле тюльпанів колихалося, неначе дивовижне море. Буря гнала і шматувала хмари, світло місяця раз-по-раз проривалося у діри і вихоплювало то тут, то там строкаті плями. Медвідьма стежила за химерним танцем острівців притлумленого блідого світла, в якийсь момент їй привиділась незбагненна гармонія. Ольга залізла на широке підвіконня і притулилася лобом до шибки.

Тюльпани колихалися все ритмічніше, швидше, і за кілька хвилин дрібно затріпотіли, завібрували так, що аж в голові паморочилося. На цьому заворожуючому тлі плями світла почали утворювати фігури. Стах аж навколішки стала, чудуючись. Тремтячий тюльпан — оце так гра світла! — розкинув пелюстки, з темної середини вилетіла іскра, помчалася до вікна і застукотіла у скло. Ольга приклала до шибки долоню, іскра метнулася назустріч, вдарилася і впала донизу. Але за мить знову злетіла, закрутилася, ніби дивовижна комаха. 

Ользі страшенно закортіло роздивитися це чудо поближче. Вона взялася за важкий засув, але відразу зойкнула й відсмикнула руку. Магічний захист обпік пальці, погрозливо сколихнувшися. Іскра забилась у скло і, здавалось, жалібно задзижчала. “От бідолашка”. Стах стало так шкода нещасне створіння. Закортіло взяти іскорку в долоні й приголубити. Зазвичай вона не особливо захоплювалася комахами. Могла звичайно, помилуватися тлустим джмеликом чи пухнастою бджолою, але на відстані. А тут її чомусь тягло до іскри наче магнітом. 

Медвідьма мимоволі знову вчепилася в засув. На цей раз захист відреагував інтенсивніше, довбанув так, що вона скрикнула і тут же озирнулася — наче тихо, ніхто не прискакав на допомогу на вороному коні. Що ж робити? Як впустити вогник? В тому, що впустити необхідно, Стах не сумнівалася. 

Прикусивши губу, Ольга почала вивчати хитромудре плетіння магічної завіси. По-перше, це було красиво. По-друге, надзвичайно заплутано. А по-третє… по-третє, Ольгу взяв азарт. Та невже вона не зможе розібратися в цьому хитромудрому мереживі? Подумаєш, вікові батавські таємниці. 

Спочатку Стах намагалася відстежити кожну окрему нитку і зрозуміти, за яким принципом вона перетинається з іншими, йде прямо чи раптово повертає. Навіть забула про час, так її поглинуло це заняття. Але, як на зло, марно. 

— Нечиста твоя сила! — вирвалося спересердя.

Іскра, яка до цієї миті десь затаїлася, тут же вискочила і затріпотіла перед самим носом. 

— Вибач, крихітко, нічого не виходить, — жалібно протягла Ольга.

Вогник за вікном затанцював, описуючи спочатку кола, а потім складніші фігури. Стах мляво стежила за дивними рухами. Краєм свідомості вона відмітила власну розклеєність. Все, що не стосувалося іскри й магічного захисту, ввижалося розмитим і непевнимб наче через товсте матове скло. “Щось я втомилася. І якось тоскно…” 

Іскра рухалася все швидше, малюючи в повітрі майже видимий візерунок. Ольга задивилася, зір розконцентрувався, вона впала в сомнамбулічний стан. В якийсь момент медвідьма опустила обважнілі повіки, і на темному тлі перед внутрішнім поглядом закарбувався малюнок вогняного танцю. 

— Так ось же воно! — аж скрикнула Стах. 

Млявість як рукою зняло. Ольга зіскочила з підвіконня, відступила на крок і співставила плетіння магічної завіси з малюнком, який стояв перед очима. Вона знайшла ключ! Вірніше, їй підказала ця мила нещасна іскорка, яка так прагнула тепла і захисту, так тяглася, щоб допомогти позбутися тягаря самотності.