-17-

Ольга різко роззирнулася — ні Дикого гону, ні дивовижної квітки… ні зачарованого кола. На землі лежали Фенна, щока якої вже почала напухати, і ще одна молоденька медсестричка. Трохи осторонь, опустивши голову, стояв Лукас, понуро потираючи долонею кулак. Ще кілька працівників лікарні стовпилися переляканою зграйкою.

— Так, беріть жінок і несіть в прийомну. Приводьте до тями.

Шоковані люди не реагували.

— Різдвяне шоу закінчилося! Швидко! — прикрикнула Стах. — Лукасе, давай, хапай на руки яка тобі більше до вподоби.

Санітар вражено підняв брови, вже розкрив рота, аби щось сказати, але раптом тихенько показав Ользі великий палець і згріб медсестричку в оберемок.

— Хлопці, тягніть Фенну, один за руки, другий за ноги. Давайте, чого витріщилися. Біжка, біжка!

Коли за гуртом зачинилися двері, Ольга ковзнула поглядом по випаленому вузькому колу і здригнулася від холоду. Підібрала з землі досить-таки затоптаний жакет, який згубила десь на початку сутички, струснула і повернулася до ван Раппарда. Декан вдивлявся вдалину, туди, де зникло Дике полювання.

— Докторе…

Ван Раппард з зусиллям відірвав погляд від неба і обернув змучене обличчя. 

— Ваше запрошення ще в силі?

Ван Раппард мовчки дивився на Ольгу. 

— У вас кров.

Кров… кров текла з носа, кутика рота. Медвідьма сягнула в кишеню, але серветок не знайшла. Погляд впав на жакет, який вона бгала в руках. З нагрудної кишені стирчав світлий трикутник. Стах витягла хустинку, приклала до щоки ван Раппарда, на якій червонів відбиток її долоні, провела знизу вгору по шиї. Декан перехопив її зап'ястя. Ольга не сміла відвести погляд від чорних проваль очей, не сміла розглянути емореол.

— Я не запрошую вас на побачення, докторе ван Раппарде. Але в мене був час подумати над вашою пропозицією. То вона ще в силі?

Декан забрав хустинку, тернув себе по обличчю, розмазавши криваві смуги, так само мовчки відкрив пасажирські двері і трохи непевно пішов до місця водія. Ольга впала на низьке сидіння і потягла на себе дверцята, ті зачинилися, наче птах склав крила. Машина рвонула з місця.

Зазвичай Стах досить спокійно ставилася до ризикованої їзди, але цього разу спіймала себе на тому, що відчайдушно “гальмує” обома ногами. Вона не уявляла, що можна так мчати вузькими вуличками Траєктума, хай навіть глухої ночі. Дуже хотілося замружитися, але з закритими очима було ще страшніше, до того ж закачувало на різких поворотах. А з цих поворотів, здавалося, складалася уся дорога. 

Автомобіль черговий раз аж занесло, але тут фари осяяли тюльпанове поле, і Ольга з полегшенням зрозуміла, що тортурам настав край. І дійсно, за кілька секунд вони зупинилися. Ван Раппард різко встав, поточився і схопився за дверцята. Не чекаючи джентльменських жестів, Стах вибралася назовні. 

У вестибюлі Ольга нарешті поклала на козетку жакет. Декан направився у протилежний від бібліотеки бік, де з дверей лилося яскраве світло. Медвідьма, мружачись, переступила поріг, за мить оговталася і здивовано підняла брову. Довга зала сліпила білизною стін й золотом завитків рококо. Грандіозна золота люстра з доброю сотнею справжніх свічок нависала над круглим столом, оточеним чудернацькими стільцями. Сервіровка на двох сяяла золотом і кришталем.

Поки Стах роззиралася, ван Раппард підійшов до столу, взяв одну з великих порцелянових тарелей і згріб на неї закуски з декількох блюд. Спантеличена медвідьма спостерігала за незрозумілим дійством. Декан захопив зі столу пляшку і широкими кроками пішов через знайому анфіладу в бібліотеку. 

Кімната освітлювалася лише жарким полум'ям каміну. Плед так і валявся на кріслі. Ольга вмостилася, підібгавши ноги, закуталася в м'яку теплу тканину. Ван Раппард кинув здобич на стіл і крутнувся на каблуках, посилюючи магічний захист по всьому периметру. “На чому він лише тримається… Мав звалитися ще біля лікарні…”

— На двох опорах, докторе Стах. Ненависті і почутті обов'язку. — Пауза. — Я ж говорив, що ви занадто голосно думаєте.

Декан налив два келихи і впав в крісло навпроти. 

— З Різдвом! 

Голос звучав хрипко, кожне слово немов проходило крізь жорна. Ван Раппард одним ковтком вихилив склянку і знову налив собі зі старої пляшки товстого скла неправильної форми.

— Спробуйте. Не отруїтеся.

Ольга взяла келих. Густа золота рідина залишала на стінках маслянисті сліди. Насичений фруктовий запах вина вражав незвичайними відтінками спецій. Незважаючи на солодкий смак, трунок пився легко.

— Що це?

— Токайське азу.

— Незвичайний вибір для Різдва.

— Вино тисяча шістсот шістдесятого року не влаштовує? Віддали б перевагу дешевій шипучці?

Стах опустила очі, стримуючись.

— Я й так переніс вечерю у простішу обстановку, щоб вам було звичніше. Не…

Монолог перервався — Ольга перехилилася через стіл і виплеснула декану в обличчя вино.

— У вас кров засохла, треба змити, — холодно кинула вона.

Ван Раппард якусь мить сидів непорушно. Раптом келих з брязкотом полетів в куток, декан звився і висмикнув Ольгу з крісла.

— Докторе С-с-стах-х, — прошипів він, майже піднімаючи її над землею.

Замість злякатися медвідьма розізлилася ще дужче. Вон звузила очі і вдарила носаком по нозі нападника. Ван Раппард хрипло хакнув, нахилився впритул. Стах відчула, як накочується хвиля шалу. З останніх сил втримуючи себе в руках, вона вчепилася нігтями в передпліччя декана і прошипіла:

— Уб’ю…

Нескінченно довгу секунду вони свердлили один одного поглядами. Ван Раппард поволі опустив Ольгу на підлогу, розвернувся і з усієї сили засадив лівим кулаком в камін. Почувся бридкий хрускіт, але декан наче й не відчув болю: стояв, втупившись у тьмяне відображення в дзеркалі. 

Стах глибоко вдихнула, тамуючи гнів. Не допомогло. Налила в уцілілий келих вина і випила, майже не відчуваючи смаку. По гортані розлилося тепло. Медвідьма схопила з тарілки першу ліпшу канапку й закинула в рота. Стукіт в скронях став стихати. Вона опустилася в крісло.