16. Zestien

Звичайно ж, нових пацієнтів стали масово підвозити саме під кінець зміни. Передозування алкоголю, травми голови тупими предметами (не втримали рівноваги і розкроїли голову об парапет), згодом підтяглися жертви вуличних сутичок і домашнього насильства. Роботи вистачало всім. Латиша, яка і словом не перекинулася з Ольгою за весь день, раз у раз показово жалібно стогнала, пробігаючи повз нову керівницю. Втім, Стах було не до того — працює, і добре. Медвідьма з ніг збивалася, загоюючи порізи, вправляючи вивихи, тамуючи біль. 

На щастя, згодом потік новоприбульців став меншати, можна було по одному відпускати працівників додому — святкувати Різдво, хоч і з запізненням. Ближче до одинадцятої Ольга сіла правити базу, одночасно наглядаючи, щоб в прийомному покої навели лад. Фенна, на щастя, дала розпорядження своїм підлеглим і лише тоді заховалася в ординаторській.

— Плануєте зустріти Різдво на робочому місці?

Ольга так поринула в записи, що не помітила, як до столу підійшов декан. За дванадцять останніх годин він так і не заспокоївся. 

— Ні, вже все. Скоро піду.

— Я згадав ще одну давню легенду про Sinterklaas. Насправді, досить відому. Вдень мені було не до того.

“Майже вибачення. Нам підмінили шефа”.

— І яку? — вголос вимовила Ольга, закінчуючи вносити дані.

— Святого Миколая, який мчить по небу з подарунками у супроводі, скажімо чесно, неоднозначного почету, пов'язують з Воданом. Той носився по небу на чолі війська мертвих. І звідти ж бере початок повір'я про Дике полювання.

— Ого! Мені не подобається цей збіг. 

— Докторе Стах, якщо задатися метою, збіг можна знайти будь-де. Принаймні, в записах мого роду, до якого ви нерівно дихаєте, про Миколая немає ніяких згадок.

— Вам видніше, — не стала сперечатися Ольга, їй хотілося вже покінчити з остогидлою базою. Але про себе подумала: “А про Дикий гін згадки є?”.

Ван Раппард на якусь мить завагався.

— До півночі залишилося менше години. Ще встигнете на свято.

— Не збиралася святкувати. Хіба що відіспатися.

— У мене є інша пропозиція. 

— Впорядкувати записи нічної зміни? — підколола Стах.

— Скласти мені компанію.

Ольга нарешті відірвалася від монітора і мовчки втупилася в декана. 

—  Я не запрошую вас на побачення. Лише пропоную провести різдвяну ніч не на самоті у підвалі, а в гарному будинку за святковим столом. Не бентежтеся, інших гостей не буде, вам не доведеться відчувати себе незручно.

І тут Стах збісилася. Вона різко встала з-за столу і кивнула в бік службових дверей.

— На два слова, докторе Ван Раппарде.

Вона вискочила у внутрішній двір. Дмухнув порив вітру, який раптово приніс з собою подих морозу. Ольга пересмикнулася і обхопила себе руками. Як тільки двері щільно закрилися, Стах розвернулася до декана.

— Послухайте мене уважно. Між нами лежить прірва. Ви — пещений нащадок аристократів, народжений зі срібною ложкою в роті. У вас бездоганна кар'єра, шикарна репутація, знайомства серед верхів і будинок, де так і хочеться увімкнути аудіогід. Ваша батьківщина майже вісімдесят років не знала війни, та й під час останньої не занадто постраждала. Не знаю, кому і як ви перейшли дорогу, але не сумніваюся, що і з цим ви ефективно впораєтеся. А я — біженка, яка втратила все. Так, у мене є лише ця робота і кімната у підвалі. Я цього не соромлюся і не збираюся почувати себе незручно! І це не дає вам права зверхньо говорити зі мною! Я хочу, щоб ви бачили в мені колегу, рівну собі людину, а не підібраного на вулиці цуцика!

З-за хмар визирнув місяць, раптово освітивши співрозмовників. Ван Раппард мовчав, його лице закам’яніло, брови зійшлися на переніссі. Зламаний ніс кидав різку нерівну тінь на щоку, розтріпане вітром волосся не давало розгледіти вираз обличчя. Він здавався шалено красивим і молодим.

— Я… приношу свої вибачення, докторе Стах, — поволі почав декан. — Ви неправильно мене зрозуміли. Можливо, я невірно підібрав слова. 

Він замовчав, неначе пересилюючи себе. На вилицях ходили жовна. 

— Я ніяким чином не хотів принизити чи образити вас. Мої наміри були цілком щирими… Сподіваюся, цей інцидент не вплине на наші робочі стосунки. Щасливого Різдва.

Ольга, у якої пропав весь запал, мовчки дивилася, як Ван Раппард повертається і йде до дверей з дуже рівною спиною. І як навколо нього розливається каламутне болото застарілого болю, поглинаючи кривавий ореол невтамовного гніву. Вона похитала головою. З якими демонами бореться ідеальний Альдерт Ван Раппард, легендарний Крижаний Троль? Медвідьма хотіла зупинити його… але стрималася. Все було занадто складно, занадто незрозуміло. А в її житті вже й так сталося надміру болісного. Вона не бажала ще одного розчарування, ще одного удару. І не зробила кроку вслід. А в тому, що будь-яке зближення з деканом закінчиться болем, вона не сумнівалася. Недарма її попереджала мефрау Грут. Є прірви, які неможливо переступити.

Двері причинилися дуже тихо і акуратно. Стах подумки вилаялася. Їй хотілося плакати. Вона витягла зім’яту пачку сигарет, про які майже встигла забути, припалила тремтячими руками і притулилася до холодної стіни. 

Двері знову рипнули. На подвір'я вийшов Лукас.

— Не помішаю?

Ольга похитала головою. Санітар запалив і став поряд.

— Wat een kloteweer!¹ Таке собі Різдво видалося. Вітаю з підвищенням.

— Дякую.

— Що, декан сварив? Ти не бери в голову, Троль звичайно не дуже чіпляється, тільки по ділу. Може, попервах буде приставати, а потім звикне.

Тема була Ользі неприємна.

— Слухай, — знайшлася вона, — я хотіла спитати, ти знаєш щось про Дике полювання? В нас такого не водиться. 

— А в нас, кажуть, водиться, та я небагато знаю. Тільки байки, які в дитинстві чув.

— А я взагалі нічого не знаю.

Лукас знизав плечима.

— Там странна історія. Бабця казала, що Дике полювання літає з зимовими вітровіями в найлютіший час, від Різдва до Богоявлення. Звичайно розповідають, що Дикий Король ловить перехожих на перехрестях і доєднує до свого почету. А одного разу я чув незвичайну оповідку. Підслухав, коли гості упилися і почали лякати одне одного. А я під стіл заліз, мене не помітили.