15. Vijftien

Лукас був правий: ранок видався тихим. Всього лише один апендицит, кілька пацієнтів з високою температурою та старенька з опіком: занадто захопилася приготуванням торта на святкову вечерю. Ольга швидко загоїла опік до ніжної шкірочки, і старенька чкурнула додому, пообіцявши наступного дня принести в лікарню щось смачненьке, якщо, звісно, на ранок щось залишиться.

— А як все з’їдять — спечу щось для вас, — пообіцяла вона.

Ольга зазирнула в столову. Ялинки не було, це протирічило новим правилам діяльності громадських закладів, але вздовж стін висіло кілька гірлянд. Працівники вже розставляли їжу й прибори для фуршету.

Ближче до дванадцятої у вестибюль почали сходитися співробітники. Стах сиділа за стійкою реєстрації, пильнуючи кожного. Ван Раппард досі не з'явився.

Опівдні в вестибюлі стало гамірно. Медсестри збилися в зграйки, жваво обговорюючи щось надзвичайно цікаве. Лікарі від них не відставали. У п’ять хвилин по дванадцятій геть знервована Ольга не витримала і стала просто перед дверима. За хвилину до неї підійшла мефрау Грут.

— Чекаєте на декана?

Ольга мовчки кивнула.

— Я теж починаю непокоїтися. Він дуже пунктуальний. Це може бути пов'язане з тим, про що ви хотіли розповісти йому зранку?

— Не знаю, правда не знаю.

Старша зміни дістала телефон.

— Все ж зателефоную.

Не встигла вона натиснути на кнопку виклику, як перед виходом загальмував спортивний автомобіль. Звідти вилетів Ван Раппард і широкими кроками пішов до входу. В першу секунду Ользі здалося, що він горить — такий шалений згусток гніву палав навколо.

— Докторе… — кинулась навперейми Стах, щойно декан переступив поріг.

— Не зараз!

— Це може бути важливо…

— Почекає.

Спокійний тон і незворушне обличчя в різкому контрасті до киплячого емореолу збентежив медвідьму, і вона відступила назад. Декан пройшов до стійки реєстрації.

— Нічого, потім все скажете, — шепнула Ользі на вухо мефрау Грут.

Ван Раппард розвернувся до співробітників, що заполонили вестибюль. За якихось півхвилини гамір стих. Усі вичікувально дивилися на керівника.

— Шановні співробітники лікарні Парацельсу, — почав декан. — сьогодні, напередодні Різдва, хочу в першу чергу подякувати кожному з вас за віддану та ефективну роботу протягом року. Ми можемо пишатися тим, що лікарня Парацельса залишається кращою у Траєктумі та однією з кращих в Республіці Батавія. Усім співробітникам до Нового року буде виплачена додаткова премія.

Піднявся радісний шум, всі зааплодували. Вичекавши буквально декілька секунд, декан кивнув і продовжив.

— З величезною прикрістю та сумом мушу повідомити про трагедію, яка сталася цієї ночі. З невідомих причин загинув чаромедик Ян Янссен. Це велика втрата для нашого колективу. Я сподіваюся, що загибель нашого колеги буде швидко розслідувана. Наразі хочу висловити співчуття друзям та близьким Янссена. Зі свого боку обіцяю, що особисто буду стежити за ходом розслідування. Родині Янссена буде виплачена компенсація від імені лікарні.

Він знову замовчав на якусь мить, перечікуючи здивовані вигуки та перешіптування.

— Через цю трагедію плани на сьогоднішній день дещо змінилися. Зараз я зроблю кілька оголошень. В столовій лікарні накритий фуршет, запрошуються усі. Вечірка скасовується. Сподіваюся, ви зрозумієте і підтримаєте моє рішення.

Декан обвів співробітників очима. Абсолютна тиша. 

— Продовжимо. Хочу повідомити вас, що сьогодні йде на пенсію наша шановна колега, яка віддала лікарні Парацельса тридцять років відданої праці. Мефрау Грут, підійдіть до мене.

Стара медвідьма стала поруч з деканом, нервово смикаючи ланцюжок, на якому висіли окуляри. Ван Раппард обійняв її за плечі.

— Я щиро дякую вам за бездоганну працю у лікарні. Всі ці роки ви були взірцем професіоналізму і залученості. Ви не просто формально виконували обов'язки, ви жили роботою. Особисто я хочу подякувати вам за все, чому ви мене навчили за ці роки. Ви завжди будете частиною нашого колективу.

Мефрау Грут спробувала щось сказати, але голосно схлипнула. Пауза. Хтось зааплодував, оплески підхопили усі присутні. Ван Раппард міцно стискав розгублену стару медвідьму за плечі, і крізь багрянець його емореолу пробивався промінь аквамарин-золото-лазур. 

Коли оплески стихли, мефрау Грут втерла сльозу:

— Дякую, докторе Ван Раппарде. Дякую усім. Сподіваюся, до зустрічі!

Вона поспіхом відійшла вбік. Декан кивнув.

— Старшою зміни призначається доктор Ольга Стах. Підійдіть сюди.

Ольга стримала тремтіння і стала біля реєстраційної стійки.

— Доктор Стах працює в лікарні Парацельса не так давно, але за цей час довела свій високий професіоналізм. Я не став шукати зовнішніх кандидатів. Прошу всіх привітати доктора Стах з новою посадою.

Працівники почали перешіптуватися, дехто знову зааплодував. Але серед загального фону цікавості та здивування Ольга помітила і фіолетові нитки образи, і болотні спалахи заздрощів. Ну що ж, її попереджали. А от декан… Декан знову розбавив кривавий морок пасмом аквамарина-золота-лазурі. Це дійсно був сюрприз. Ольга глибоко вдихнула.

— Я дуже вдячна за надану честь. Сподіваюся бути достойною наступницею мефрау Грут, яку вважаю особисто для себе взірцем. Вітаю свою команду і вірю, що ми чудово спрацюємося.

Ван Раппард оглянув зібрання.

— Що ж, на цьому офіційну частину закінчено. Фуршет чекає на вас. Усіх з Різдвом.

Він коротко кивнув і пішов через публіку напролом. Ольга кинулася за ним.

— Докторе Ван Раппарде! 

— Що? — різко зупинився декан.

— На два слова?

— В мій кабінет. 

Закривши за собою двері, Ольга відразу випалила:

— Я згадала одну річ. Той випадок, коли хлопця осідлав осхарт, стався п'ятого грудня.

— І що?

— Це день святого Миколая. Дивіться, Маера напала в серпні. Потім була тиша. А після осхарта трагедії посипалися як з відра.