12. Twaalf

Тим же вечором Стах металася по своїй кімнаті. Вона ніяк не могла вирішити, що робити далі.

Впевнившись, що Ян поїхав додому, Ольга тишком полізла в базу пацієнтів і повиписувала адреси й телефони усіх постраждалих дітей. Їй вдалося додзвонитися до двох родин, але й цього було достатньо. Батько близнюків, які заразилися тифом через  doed-koecks, емоційно кленучи невідому стару, що отруїла дітей, в якийсь момент випалив:

— Ця відьма набрехала їм, що ініціали “AR” на пиріжках означають “all right” — ви колись чули таку дурню?

— Які ініціали?

— О, так ви теж не в курсі? Не дивно, я doed-koecks востаннє їв ще до школи. На них писали ініціали покійника. Про ті булки давно забули, і правильно, дикий звичай

А підліток, який ледве врятувався від клудде, сам взяв слухавку і описав примару :

— Здоровецький такий чорнющий кінь, весь час ставав на диби, точнісінько як на гербі Ван Раппардів. 

— Звідки ти знаєш, який у них герб?

— Це всі траєктумці знають, — пирхнув хлопець, явно дивуючись такому питанню.

Виходило, що всі ці випадки тим чи іншим способом стосувалися декана. Однак Ольга не могла повірити, що Крижаний Троль замішаний у трагедіях. Його емоції були щирими. Стах гарцювала по кімнаті. Їй ні з ким було обговорити ситуацію, ні з ким порадитися. Не було людини, якій вона  могла б довіритись. Навіть Янові. Занадто його приголомшив візит до нещасної мефрау Віссер, а ще вочевидь чаромедика неприємно вразила розповідь жінки про декана. Варіантів лишалось два: залишити все при собі і спостерігати, як все буде розвиватися далі, або все ж спробувати поговорити з Ван Раппардом. 

Повагавшись, Ольга врешті надрукувала коротке: “Чекаю”. Відразу брязнуло друге повідомлення: “Є плани на Різдво?”. Стах зітхнула. Погодитися на запрошення Яна означало дати йому надію на майбутній розвиток стосунків. Кілька раз Ольга намагалася уявити себе разом з чаромедиком: переплітання пальців, обійми, поцілунки… Ні. Її нічого не відштовхувало, але й нічого не вабило. Невже не можна бути просто друзями? Повагавшись, вона надрукувала: “У мене зміна”. Не хотілося напередодні свята псувати Яну настрій прямою відмовою. Відразу прийшла відповідь: “Завтра на зміні й поговоримо”.

Медвідьма відкрила підручник Густава де Валла Перне, але в голову нічого не лізло. Під ложечкою тоскно смоктало: погане передчуття. Ольга ненавиділа цей стан. Вона так вірила, що в розслабленій Батавії назавжди забуде цю тугу, яка починається з болю в грудях і потім охоплює голову й тіло тугим коконом передчуття неминучості. І неможливо збагнути, яке лихо чигає.

Ольга не була віщункою, більш того, не вірила в цей дар. Всі провидці, які їй траплялися, врешті решт виявлялися шахраями. Деякі щиро вважали себе обраними, але все одно в результаті лише дурили довірливих клієнтів. Насправді Ольга навіть раділа, що не може передбачувати майбутнє, пам'ятаючи про сумну долю легендарних пророчиць. Їй з головою вистачало і болісного передчуття. 

Стах ляснула книгу на стіл, вимкнула світло і загорнулася в ковдру. Принаймні спробує виспатися вперше за останні тижні. 

***

Ольгу раптово підкинуло в ліжку. Вона з криком сіла, хапаючи ротом повітря, все тіло тремтіло. Стах витерла з лоба холодний липкий піт і спустила ноги на долівку. Якусь хвилину віддихувалася. 

Сон вона запам'ятала. Квітучий луг аж до самого горизонту. Різнотрав'я, усі польові квіти, які тільки можна уявити: біла й рожева конюшина, звіробій, сокирки, маки, ромашки, гусячі лапки, грицики, кашка, іриси.. Всі квітли розкішно і пишно, цвіли одночасно, хоча так і не мало бути. Різнобарв'я вкривала вода, наче річка повесні розлилася на заливні луки, чиста й прозора, мов скло. І ген на обрії над розкішною оболонню сходило сонце.

Сон був красивий і геть не загрозливий, але Ольгу охопив невимовний жах. Востаннє так страшно їй було напередодні війни. Тоді довгі дні Стах довго не могла заснути, забувалася тяжким сном о другій, третій годині ночі, потім кілька раз прокидалася, на ранок вставала розбита і цілий день мучилася від тягучого болю під ложечкою. В той ранок, коли вона нарешті змогла проспати всю ніч, не прокидаючись, її розбудили вибухи за вікном. Гіперборейські війська перейшли кордон.

Здригнувшись від страшних спогадів, Ольга накинула на плечі одіяло і підійшла до холодильника. Як тільки вона зробила перший ковток холодного соку, задзвонив телефон. Стах від страху впустила склянку, сік розхлюпався по підлозі й босим ногам. 

— Ольго, терміново в прийомну. — Мефрау Грут відразу дала відбій.

Третя ранку. Похапцем зібравшись і натягнувши так і не зашитий пуховик, Ольга вже за п'ять хвилин злетіла нагору по пожежним сходам. Поряд зі старшою зміни стояв поліцейський.

— Мефрау Стах? Прошу проїхати зі мною.

— Що сталося?

— Ми знайшли тіло. Потрібно опізнати.

— Я-аке тіло? — затнулася Ольга.

— Потопельника, за документами він — співробітник вашої лікарні. Мефрау Грут не може залишити робоче місце.

— Я прошу вас проїхати з поліцією, Ольго. Звичайно, ви можете відмовитися, але я особисто прошу вас. З усіх, хто зараз на зміні…

Стах закусила губу і зробила глибокий вдих.

— Добре. Ходімо.

“Вдих-видих, вдих-видих”, — повторювала Ольга всю дорогу. Формально вона розуміла рішення мефрау Грут, але водночас в горлі вставав колючий клубок.

— Куди ми їдемо? — порушила вона тишу.

— До Монікабрюг.

— Не впевнена, що знаю, де це.

— Міст через канал, де Якобстраат переходить в Ауденорд.

— Якобстраат… Це поряд з Якобікірхе?

— Так точно, метрів двісті.

По спині потягло холодом, руки вкрилися мурашками. Поліцейський загальмував. 

— Прошу за мною.

Вхід на міст перегороджувала жовта стрічка, поряд чергували озброєні поліцейські. Ольга застигла.

— З вами все добре, мефрау Стах? Готові?