11. Elf

— Здається, ви помилилися з вибором спеціальності, докторе Стах. Варто було йти в косметологи, — кинув Ван Раппард, коли батьки вивели Нору з лікарні, щоб повертатися додому. В руках щаслива дівчина стискала пакунок з новим платтям.

Ольга зиркнула спідлоба. 

— Я — спеціаліст широкого профілю, так вже склалося.

— Я сподівався, ви будете активно переймати справи у мефрау Грут, а не гаятиме час на задоволення марнославства пацієнтки.

— Цей заговір з підручника ван де Валла Перне.

— Вирішили почати з азів? Похвально, але, боюся, у вас не буде часу на затвердження основ. Звідки ви взяли той підручник?

— У доктора Яна Янссена.

— Варто було сподіватися, — буркнув декан. — Він би ще анатомічний атлас приніс.

— Завдяки цьому підручнику я вивчила місцеві закляття, пов'язані з агресією нечисті. Думаю, в теперішній обстановці це зайвим не буде. А заодно й батавську підтягла. Доктор Янссен був такий люб'язний, що займався зі мною. Якщо ви порадите щось інше, я з задоволенням проштудіюю, — з невинним виглядом запропонувала Ольга.

Ван Раппард дещо осікся.

— Я подумаю. Тим часом у вас залишилася доба. Напередодні Різдва буде загальний збір персоналу. Я повідомлю про звільнення мефрау Грут та ваше призначення на її місце.

Ольга кивнула. Декан завагався, наче хотів щось додати, але махнув рукою і пішов геть. Емореол його випромінював явне невдоволення. “Чого це він так розходився через якесь нещасне косметичне закляття?”

— Ольго! — гукнули позаду.

— А, Яне, привіт!

— Десь поспішаєш?

Ольга кивнула і зам’ялася. Їй дуже кортіло поділитись з кимось здогадками, раз вже Крижаний Троль її ігнорував.

— Давай проведу, — запропонував Ян.

— Я на електричку.

— Зібралася в подорож?

— Не зовсім. Мені потрібно в Альсмар.

— Не найкрасивіше місто Батавії, чесно скажу.

—  Я по справі. 

— Може, тебе підвезти?

— Це досить далеко. Мені незручно користатися твоєю допомогою.

— Заперечення не приймаються! Карету для принцеси подано.

Ян підхопив Ольгу під лікоть і повів на вихід. Латиша, яка стала свідком, аж рота розкрила, проводжаючи їх поглядом. “Ач, як бідну перекосило. Зараз побіжить пліткувати. А що ж буде за два дні, коли вона дізнається, що я стану її начальницею?”

Ян по-джентльменськи розчахнув двері синього “вимпела”, закрив їх, коли Стах сіла, і скочив на місце водія.

Чаромедик завів мотор і помчав вузенькими вуличками Траєктума. Він лихо гальмував перед роверами, пришвидшувався, коли на світлофорі попереду почав блимати жовтий, і навіть когось підрізав. Одним словом, намагався справити враження, як глухар повесні. Ольгу почало закачувати. Вона опустила вікно.

Ян Янссен відверто упадав за нею. На останній консультації, яка перетворилася на вечерю в одному з тих самих кафе у мурах каналу, вони перейшли на “ти”. Чаромедик провів Ольгу до входу в лікарню, де знову довго тримав її долоню, а на прощання поцілував у руку. Стах знітилася, висмикнула кисть, буркнула щось невиразне на прощання і прожогом заскочила у прийомне відділення, де наштовхнулася на несхвальний погляд Лукаса. Хоча, здавалося б, яке йому діло? 

На жаль, попри всі зусилля, Ян не викликав  жодних почуттів, окрім дружніх. Вона справді цінувала його товариство, була вдячна за готовність допомогти та можливість розвіятися й відволіктися від буденності. Ян був досить ерудованим і охоче обговорював усе підряд: батавські звичаї, історію, легенди, останні події. При цьому, як зауважила Ольга, він ніколи не торкався політичних тем і ні разу не згадав жодну з пліток, які ходили по лікарні Парацельса. Швидше за все, лікар не збрехав: йому  дійсно з дитинства прививали хороші манери. Але… Завжди є “але”. Серцю не накажеш. Стах розуміла, що рано чи пізно у них станеться не дуже приємна розмова.

Медвідьма покосилася на чаромедика. Той, примружившись, вдивлявся в дорогу. Запалі щоки вкривала відросла за ніч світла щетина. Ян мав типову батавську зовнішність: довгий цибатий блондин. Власне, зріст батавців був одним з найбільш вражаючих моментів. Звідки в невеликій країні посеред Старого Світу вигналося найвище плем’я Землі? Перші тижні Стах ходила містом, фігурально роззявивши рота. По осенійським міркам вона вважалася середнього зросту, а тут відчувала себе майже ліліпуткою. Довелося довго звикати розмовляти чоловіками на рівних, при цьому не сягаючи їм і плеча. І це з огляду на те, що в Батавії жінки набули більш-менш рівних прав з чоловіками якихось тридцять років тому, мало не найпізніше з усіх оточуючих країн. З цієї точки зору Ян Янссен здавався справжньою знахідкою. Ольга зітхнула.

— Втомилася? 

Ольга лише махнула головою — боялася, що знудить.

— Ну що ж, тепер розкажи, куди саме ми їдемо.

Ольга вирішилася і розповіла про свої підозри і плани. Ян з сумнівом похитав головою.

— Ну не знаю. Виглядає дещо притягнутим за вуха. Побачимо, чи скажуть в редакції бодай щось. Якщо там взагалі відкрито.

Альсмар дійсно не вражав: таке собі крихітне містечко, забудоване як під лінійку сучасними будинками. Неподалік бовваніла висока цегляна башта. Ян махнув в той бік:

— Оце мало не єдина пам'ятка на весь Альсмар, столітня водонапірна вежа. Взагалі сюди варто приїхати весною, подивитися на квітучі поля. Тут проводять квіткові аукціони. Покажу тобі при нагоді. Хоча, звичайно, краще відразу їхати в замок Тейлінген, там в колишньому кухонному саду такі тюльпани — закачаєшся!

— Люблю тюльпани, — посміхнулася Ольга, — особливо махрові.

— А знаєш, де в Батавії найрозкішніші тюльпани?

— Нє-а.

— Ніколи не вгадаєш. — Ян зробив театральну паузу. — Біля маєтка Ван Раппардів. Мені якось довелося одвезти декану термінову депешу, це було в лютому — взагалі ще не сезон — а у них весь двір всипаний килимом з квітучих тюльпанів. Як їм це вдалося, не збагну. Мабуть, реально якісь таємні  чари.