8. Acht

Та зміна затяглася. Ольга так і не пішла спати. Щогодини вона бігала в реанімаційну — перевірити, як себе почуває дівчина. В проміжках допомагала черговим. А коли випадала вільна хвилина, ошелешено обмірковувала слова декана. Вона абсолютно не розуміла, що сталося. За якихось пару тижнів керівник радикально змінив ставлення: від “осенійського хліву” до раптового підвищення. А це незрозумілий начебто конкурс? 

За дві хвилини до призначеного часу в палаті з'явився Ван Раппард, і Ольга знов спостерігала за дивовижним танцем його рук. Попри попередження декана, вона ніяк не могла відвести очей. Стах не плекала надії, що ось так зльоту навчиться чомусь, адже рухи були занадто швидкими, а слова — ледь чутними. Вона намагалася вловити загальний напрямок дій. Ван Раппард закінчив, кинув: “Через шість годин” і зник. 

Ольга спустилася до себе, прийняла душ, перевдяглася й лягла в ліжко. Сон не йшов. Вона крутилася, вмощувалася так, і сяк, перевертала подушку холодною стороною догори. Нічого не допомагало. В думках крутилися шалені події останніх тижнів. Стах знову і знову поверталася до  випадку з хлопцем, якого осідлав “сірий грипке”. 

Мимо Якобікерк, церкви святого Якоба, вона проходила десяток разів. Одній з чотирьох перших церков Траєктума, збудованій ще в дванадцятому столітті, пощастило: там досі проходили служби. А, наприклад, її ровесниці, Бюркерк, випала нелегка доля. Чотири рази будівля згорала вщент, а врешті решт, переживши вісім століть, геть занепала, втратила паству і стала музеєм. Втім, і це був ще не найгірший варіант для релігійної будівлі в атеїстичній Батавській республіці. 

На самому початку роботи Ольги в лікарні Парацельса колеги після закінчення зміни  відправилися відзначати День Святого Духа. Як їй пояснили, не святкувати зішестя пломенів з неба і започаткування християнської церкви, а швидше розвіятися після чергування, яке припало на одне з офіційних свят країни. Такий собі тімблдінг під девізом “Не бачу приводу, щоб не випити”. 

Коли медики на чолі з мефрау Грут завернули в готичну церковну споруду, Ольга навіть не здивувалася. На батьківщині, в Осенії, Русалії були одним з найбільших свят. Навіть атеїсти тягли додому оберемки зелені. Стах логічно розміркувала, що й батавці перед вечіркою вирішили дотриматися якихось формальностей. Як же вона була шокована, зайшовши за ними досередини. В храмі був справжнісінький величезний пивний паб! 

Мабуть, вираз обличчя Ольги був геть ошелешений, адже колеги навперебій почали пояснювати, що Biercafé Olivier — чи не найпопулярніше місце Траєктума. Колись це була церква діви Марії, але наприкінці двадцятого століття геть не залишилося прихожан, і щоб будівля не почала розвалюватися, її віддали під ресторан. 

В залі не було де кішці ступити. Високі величні склепіння віддзеркалювали галас натовпу, створюючи поліфонічний шум. Ольга роззиралася довкола, помічаючи вцілілі рештки церковного убранства — орган, скульптури святих, фрески — і почувалася дуже ніяково. Вона все життя вважала себе агностиком, але чомусь галасливий п’яненький натовп в соборі видавався їй майже блюзнірством.  

В цей момент Стах фінально зрозуміла, що не засне. Вона влізла в джинси й пуховик і обмоталася шаликом. Ольга стрімко пройшла по тихому — для різноманітності — коридору й заскочила в реанімаційне. Дівчина виглядала набагато краще. Рани вже затягнулись напівпрозорою шкірочкою. Медвідьма зачудовано похитала головою. Поглянула на годинник — попереду ще дві години — і рішуче відправилася на вулицю.

Небо ще навіть не думало сіріти, хмари закрили зорі і місяць. Ліхтарі привітно освітлювали вузькі вулички міста, заливаючи бруківку й будинки м'яким жовтим світлом. Перехожих не було. 

За півгодини Ольга вже стояла під Якобікерк і, задерши голову, роздивлялася невеликий сонячний годинник на південній стіні церкви. Як не шукати спеціально, то й не побачиш. З якого дива нещасний пацан вирішив викликати злого духа саме тут? Невже в міських страшилках переказувалася така точна інформація? Чи хтось йому підказав? Якщо так  — хто і навіщо? Голова обертом. 

Ольга озирнулася. Нікого. Вона стала під самим годинником. В пам'яті спливли слова, які переказував Ян. Слова самі зірвалися з язика:

— Grypke, grypke grau, wilt gy my grypen, grypt my nou.

Тиша. Ольга хмикнула, ще раз поглянула на годинник і вирішила йти.

В ту ж мить, як вона повернулася спиною до стіни, щось з шаленим ревом звалилось їй на спину.

Медвідьма впала на коліна і з жахом відчула, як в плечі вчіпляються кігті. Вона зібрала шокер-кулю й метнула наосліп вгору. Безрезультатно. 

— Sta op, — прохрипіло зверху. — Вставай…

Ольга сягнула рукою, але долоня промайнула в порожнині, ні за що не зачепившись. Осхарт розреготався, обдавши неймовірним смородом.

— Opstaan ​​en rennen!  — заревів дух. — Піднімайся й біжи!

— Геть! — Ольга шпурнула ще одну шокер-кулю.

Осхарт стиснув кігті, і Стах мимоволі застогнала.

— Opstaan ​​en rennen! — повторив дух, пахнувши полум'ям. 

Сморід його диханням змішався з запахом паленого волосся, і Ольгу мало не вивернуло. Вона була на межі паніки.

“Міст… Перехрестя і міст”, — майнула думка.

Медвідьма зібрала сили й піднялася. 

— Rennen! — зареготала почвара.

Ольга зробила крок… другий…

— Exorcizamus te, omnis immundus spiritus, omnis satanica potestas, omnis incursio infernalis adversarii, omnis legio, omnis congregatio et secta diabolica¹, — гримнуло збоку.

Осхарт здригнувся, трохи послабив хватку і зашипів:

— Ga weg! Геть!

— Візьми мене! Боїшся? Сили не вистачить? Grypke, grypke grau, wilt gy my grypen, grypt my nou.

Дух завив, зареготав і дихнув полум'ям у бік невідомого.

— Ik neem jullie allebei mee!²

— Двох ти не здолаєш. Вибирай! Grypke, grypke grau, wilt gy my grypen, grypt my nou, — знову викликав той.

Злий дух застиг на мить, вагаючись, нарешті розімкнув кігті і скочив в бік, звідки доносився голос. Ольгу оглушило шалене виття. Вона мимоволі торкнулася плечей — здається, обійшлося лише розідраним пуховиком — і кинулася до рятівника, викрикуючи перше формулювання латиною, яке спало їй на думку, молитву святого Бенедикта: