6. Zes

Ян зі швидкої дійсно за кілька днів залишив на рецепції підручник для Ольги. Вона штудіювала його вечорами, продираючись крізь застарілі слова та вирази, що вийшли з ужитку. Навіть збігала в бібліотеку медичного факультету й взяла кілька словників. Годинами сиділа, обклавшись книгами, й конспектувала все у невеликий блокнот. Іноді радилася з Лукасом стосовно вимови тих чи інших слів.

— Ти так диявола скоро викличеш, — підсміювався над нею санітар.

З приводу правильної вимови деяких заклять він сам сумнівався. Ольга виписувала непевні вирази на окремий листок, вирішивши потім проконсультуватися з тим же Яном.

Декана вона бачила мало не щодня. Той стрімко пролітав по лікарні, коротко киваючи у відповідь на вітання і майже ніколи не зупиняючись. На Стах він звертав уваги не більше, ніж на будь-яку іншу санітарку. Ольгу це чомусь чіпляло. Зрозуміло, вона не чекала, що подружиться з Ван Раппардом, але все ж сподівалася на трохи приязніше ставлення. Хоча, з іншого боку, варто було відмітити, що декан до неї і не чіплявся. Він її… хм. Ігнорував? 

Одного дня саме під час чергування Ольги до дверей з завиванням підлетіла швидка. Звідти вискочив лікар Ян з дитиною на руках і помчався через прийомне відділення з криками: “Хірурга! Кров! Зараз!” Стах, яка в цей момент накладала пов’язку на вивихнутий палець поважного бюргера, тицьнула бинт Латиші, кинула: “Закінчуй” і метнулася до койки, на яку поклали дівчинку.

За ту хвилину, що вона бігла,  простирадло встигло просякнутися кров'ю. Кров скапувала на долівку. Обличчя дитини здавалося білішим за лікарняну білизну. Руку перетягував джгут, але кров продовжувала сочитися з майже відтятого передпліччя. Поряд хтось впав на підлогу і завив. Мати.

—  Група крові? Яка в неї група крові? — допитувався медбрат Роб, що забіг слідом. 

Матір трусилася й не могла видавити ні слова. Ольга зачерпнула пальцями кілька крапель прямо з руки і зробила два швидких рухи.

— АВ позитивна.

Медбрат Роб облишив матір дитини й кинувся за пакетом.

— Пусти-но.

Ольга відсторонила Яна, потерла долоні і низько схилилася над страшним порізом, стягуючи вивернуті краї.

—  Christus et sanctus Johannes ambelans ad flumen Jordane, dixit Christus ad sancto Johanne ‘restans flumen Jordane’. Commode restans flumen Jordane: sic restet vena ista in homine isto.¹

Струмок крові притлумився, але не зупинився. Ольга на хвилину підняла голову, перевела подих. “Спробуємо інше.” Вона трусонула ридаючу матір за плече:

— Як її звуть?

— А-алісія.

Ольга знову схилилася, майже торкаючись губами розірваної плоті і зашепотіла, як колись її вчила бабуся:

— Земля крепись, дерен бийся, а у земної  дочки Алісії кров угамуйся. Як земля свої рани засинає і загладжує, так нехай і рана земної дочки Алісії затягнеться…

Помогло. Заговір відбирав багато сили, її почало нудити. Вона відхилилася. Ще ковток повітря.

— Як з берези по осені листя засихають та відвалюються, так нехай в земної  дочки Алісії рана засохне і біль відвалиться.

Кров зупинилася. Ольга випросталася й похитнулася. Хтось підхопив її під руку і відтягнув вбік. Роб. Медбрат посадив її на стілець. 

— Дорогу!

До дівчинки біг Ван Раппард. Кількома різкими рухами зробив діагностику і рикнув:

— В операційну!

Ольга прикрила очі. За кілька хвилин поряд хтось сів і легенько поторсав за плече.

— Доктор Стах, випийте.

Вона з зусиллям розліпила повіки. Ян простягав стаканчик, з якого йшов пар. Ольга взяла напій і пригубила. То був гарячий міцний дуже солодкий чай. Чаромедик мовчки спостерігав за нею. Коли Ольга допила, відібрав порожній стаканчик, відніс до урни й знову сів поруч.

— Вам краще?

Ольга кивнула.

— Дякую.

— Принести ще щось?

Ольга похитала головою.

— Що сталося з дівчинкою?

— Зі стіни впало старовинне спадкове дзеркало, розлетілося на друзки. Одним шматком перерізало руку.

— Дивно… Адже магічний спадок звичайно оберігає нащадків, а не калічить. принаймні, мало розбитися, не завдавши нікому шкоди.

— Дивно, так, — підтвердив Ян і додав після паузи: — Я можу спитати, докторе Стах?..

— Можна просто Ольга. До речі, я не знаю вашого прізвища.

— Тоді дозвольте відрекомендуватися,  Ян Янссен, можна просто Ян. Ви читали два різні заговори кровоспинення, Ольго?

— Перший не дуже спрацював.

— Це ж був Jordansegen?

—  Так, християнський заговір, та ще й, якщо не помиляюся германських коренів. Мені здавалося, в Старому Світі він матиме кращий ефект.

— Ви цілком вірно міркували, — підтвердив Ян, — але не врахували, що в Батавії рівень атеїзму чи не найвищий на материку. 

— Можливо. Тому я ризикнула застосувати наш локальний заговір. Він не прив'язаний до релігії. Ну хіба до первісного початкового поганства.

— А як він перекладається? Якщо це не таємниця, звичайно?

Ольга, затинаючись, переказала текст батавською.

— Нічого дивного, що ви так знесилилися. Подібні заговори у нас практично не використовуються. Вони випивають саме нутро того, хто їх вимовляє. Чому ви вирішили…

— Йшлося про життя дитини.

Ян покивав, але якось непевно.

— Якщо вам краще, Ольго, я піду.

— Так, дякую, все добре. До речі, Яне, я хотіла б проконсультуватися з вами з приводу деяких заклять підручника.

— Давайте після зміни, тут і зустрінемося.

— Дуже вдячна.

— Бережіть себе, докторе Стах.

Ян повернувся в швидку. Ольга дійсно почувала себе ліпше. Їй дуже кортіло подивитися, як працює Ван Раппард. На жаль, в операційну вона не мала доступу. 

— Гей, чого розсілася? Дупу відсидиш!

Емореол Латиші знову обвили малинові нитки образи. Напарниця гнівно труснула тугими кучериками.

— Я зараз. Ще пару хвилин.

— Пару хвилин - пару хвилин… Я тут з ніг збиваюся, а їй пару хвилин! — досить голосно забуркотіла Латиша, але все ж пішла геть. 

Якби Ольга почувалася хоч трохи бадьоріше, вона б розсердилася. А так… Так посиділа ще хвильку й повернулася до чергових обов'язків.