4. Vier

Наступного дня Ольга збиралася всю добу між змінами пролежати в постелі, але ближче до опівдня вже місця собі не знаходила. Вона виспалася, довго крутилася в ліжку, зазирнула в холодильник і доїла йогурт. В голові сновигали думки, не даючи покою. Куди встряв Ван Раппард? Звідки взялося заклинання спецгруп посеред ситої й розслабленої Батавії? Чому декан відмовився викликати поліцію? Чи пов'язане це з підслуханою розмовою та непрошеним флешбеком в коридорі? До речі, флешбек був дуже короткий. Декан моментально прийшов до тями й закрився. Ольга вкотре почудувалася його витривалості й здатності відновлюватися.

До Стах доходили чутки, що Крижаний Троль — не просто геній хірургії й чаромедицини. Пліткували, що своїми успіхами він завдячує не лише вродженому хисту та шаленій працездатності. Рід Ван Раппардів вважався одним з найшановніших в країні. Він був не надто розгалуженим, по суті зараз єдиним прямим спадкоємцем залишався декан. Латиша якось голосно дивувалася, чого це людина, в якої навіть є власний спадковий особняк, добами стирчить в лікарні чи на факультеті, і навіть ночує в робочих кабінетах. “З жиру біситься!” — з жаром випалила Латиша і тут же отримала різке зауваження від мефрау Грут, яка визирнула з ординаторської, наче чорт з табакерки. 

Згідно тих же пліток, в роду Ван Раппардів траплялося чимало сильних магів. Подейкували, що з покоління в покоління вони передають таємні закляття. Далі версії розходилися. Хтось стверджував, мов чари тому й таємні, що зав'язані на крові роду, і ніхто з сторонніх не здатен з ними працювати. Інші були впевнені, що Ван Раппарди просто трясуться над своїм спадком і з принципу не відкривають нікому своїх таємниць. Були навіть версії, що хтось з предків продався дияволу і отримав шалену владу, але водночас здобув прокляття на весь рід, ось чого нащадків залишилось так мало.

“Цікаво,  — подумала Стах, — ось та “Книга тюльпанової люті”, про яку говорив незнайомець у флешбеку, має стосунок до родових таємниць? От би хоч одним оком позирнути”.

Ольга все ж вирішила прогулятися, може, навіть перехопити бутерброд з оселедцем (як не дивно, традиційний батавський оселедець їй досі не приївся), ну або взяти пакет картоплі фрі в найвідомішій міській забігайлівці Dapp Frietwinkel. Гуляти так гуляти. Врешті решт вона заслужила на маленьке свято.

Стах рішуче вибралася з-під ковдри, нарешті почистила зуби, зачесалася і навіть підфарбувала очі. Влізла в джинси, светр, короткий теплий жакет і замоталася зверху величезним білим шаликом.

Вискочивши на нульовому поверсі, Ольга привітно помахала Лукасу й швидко побігла на вихід. Біля дверей сталася штурханина: когось ввозили на візочку, хтось поспішав вийти, емореоли спалахували роздратуванням. Стах подумки чортихнулася, повернула в бік службового виходу… і в когось врізалася. “Та що ж це за прокляття таке…” Її підхопили під лікоть і втримали на ногах.

— Мефрау Стах, — хрипло гаркнули зверху, — ви в лікарні Парацельса, а не в осенійському хліві! 

Ольга аж задихнулася від образи. Вона різко скинула руку декана й задерла підборіддя.

— Тоді що тут робить такий невихований селюк?

Вона цілком усвідомлювала, що зараз її викинуть на вулицю, без житла і майже без грошей. Що їй знову доведеться шукати роботу, може, на цей раз вже остаточно не по спеціальності, якщо Ван Раппард випише “вовчий квиток”. Але це було вже занадто. На вдячність декана вона особливо й не розраховувала, але грубість виглядала несподіваною й незаслуженою.

— До мене в кабінет, — відрізав Ван Раппард і, не чекаючи відповіді, закрокував через вестибюль.

Ольга попленталася слідом під співчутливими поглядами колег, які стали свідками сцени. Лукас зітхнув і досить голосно вилаявся. 

В ліфті обоє стояли, витягнувшись в струнку й свердлячи очима двері. Між ними майже іскрило. На п'ятому поверсі Ван Раппард кулею вилетів, мало не виламавши не до кінця розчинені двері. “Його величність Крижаного Троля можна вивести з рівноваги. О-ля-ля”. Ольга раптово заспокоїлася й демонстративно неквапом пройшла до кабінету. Вона відстала на кілька метрів і встигла помітити, як легко декан скинув з дверей захист, і яким щільним покривалом той опав. Нетипова охорона для кабінету бюрократа, хай навіть високого рангу. А ще Ольга зрозуміла, що декан не злиться. Він заінтригований.

В кабінеті Ван Раппард впав на стілець, відкинувся, схрестив руки на грудях і різко кинув:

— Пояснюйте.

— Конкретизуйте питання, докторе.

— Ван Раппард. Доктор Ван Раппард. Так важко запам'ятати примітивні правила ввічливості? 

Ольга обвела поглядом кабінет. Такого видовища вона не чекала. Старі пошарпані меблі, схоже, стояли тут з моменту побудови лікарні. Вздовж стін тяглися книжні полиці, заполонені різноформатними зачитаними виданнями, з яких подекуди стирчали закладки. Робоче місце декана було добротним та масивним, але теж досить старим. Вздовж другого довгого стола, призначеного, вочевидь, для засідань, стояло декілька стільців.

Ольга витягла один на середину кімнати й сіла навпроти декана, не чекаючи запрошення. Ван Раппард і бровою не повів, а ось його емореол раптово зметнувся сяючим гало  — аквамарин, золото, лазур — і водночас згас, наче полум'я брезентом накрили.  

— Що саме вас цікавить, докторе Ван Раппарде?

— Ви неадекватно поводитесь, мефрау Стах. — Ольга скинулася, але декан продовжив без паузи:  — Нешанобливо ставитеся до керівництва. Не дружите з колегами. Не зустрічаєтеся з чоловіками.

— Та яке ваше… — почала Ольга підвищеним тоном. Декан недбало відмахнувся.

— А ще ви вочевидь занадто хороший спеціаліст для посади, яку займаєте, але не добиваєтесь підвищення. Хоча дійсно, з таким важким акцентом кар'єра вам не світить. 

Ольга гнівно примружилася й прикусила губу. Декан схилився вперед.

— Так хто ж ви така, мефрау Стах?

— На співбесіді мене вже допитували з особливою пристрастю. Мефрау Грут розвідала все про мій рід аж до четвертого коліна.