-3-

Ліфт повз довго, застрягав на поверхах, чутно було, як заходять і виходять люди. Ольга дивувалася, чому їм усім не спиться вночі, хоч і в лікарні. Таке рідкісне везіння — зміну вдалося закінчити майже вчасно. Вона сторожко зиркала, щоб знову не трапитися на очі ван Раппарду. Цей фрейшютц завжди з'являвся в найнепідходящий момент.

Двері відкрилися, Ольга пірнула в кабіну й натиснула кнопку першого підвального. Через добру хвилину скрипів й шарудіння піввікових деталей ліфт зупинився. Ольга хутко рушила до своєї кімнати, широко позіхаючи на ходу. На самому піці позіхання щось гепнуло, і всі лампи одночасно погасли. Медвідьма застигла, клацнувши зубами. Якусь мить вона не ворушилася. Десь попереду почулося шкряботіння та хрип.

Ольга клацнула пальцями, під стелю злетіла іскра й на кілька секунд залила коридор жовтим спалахом. Попереду на підлозі лежав великий чорний згорток, якого хвилиною раніше — вона могла поклястися — і близько не було. Ольга зібрала в долоні шокер-кулю. За кілька місяців війни в неї з'явилося кілька подібних доведених до автоматизму звичок. Стах сторожко зробила крок, другий, тримаючи руку напоготові. Знову клацнула пальцями, ступила впритул до темного предмету і схилилася, готова вдарити в будь-яку мить.

Згорток заворушився, знову захрипів. Промайнула бліда щока, і коридор заполонила пітьма. Ольга безгучно висварилася, для створення довгострокового світла однієї руки було замало. З іншого боку, периметр лікарні закривав захисний щит, що регулярно поновлювався. Вона відступила на крок, готова кинутися навтьоки, відпустила шокер-кулю і зробила швидкий жест, супроводивши закляттям. Між долонями засяяла біла блискавка, все інтенсивніше, і коли освітлене коло сягнуло двох метрів, Стах зупинилася, приліпила сяючий згусток на стіну й присіла над тілом.

З-під темної халамиди чулися хрипи. Людина лежала на боці, майже долілиць.

— Ей… — Ольга потрясла невідомого, судячи з габаритів, чоловіка, за плече. — Ви мене чуєте? 

Тиша.

— Мейстере… — Ольга потягнула чоловіка, перевертаючи на спину. — Мейстере… Дідько!

Вона відсахнулася й гепнулася на підлогу. Перед нею лежав блідий мов смерть декан ван Раппард.

Пару секунд медвідьма відсапувалася. Ван Раппард не ворушився, з-під напівприкритих повік моторошно поблискували білки очей. Його емореол практично анігілював, лиш ледь помітно тріпотіли спалахи темно-фіолетового, майже чорного. Ольга проковтнула слину й стала на коліна. Глибоко зітхнула, потерла долоні, зігріваючи пальці, й широкими пасами почала діагностику, особливу увагу приділяючи голові, серцю й внутрішнім органам.

В якийсь момент медвідьма насупилася й почала повторний огляд. Вона все більш похмурніла, між бровами залягли дві глибокі зморшки. Закінчивши з пасами, Ольга прикусила губу. Ситуація виявилася лякаюче дивною.

Видавалося, що декана кілька разів приклали Кольчугою, прокльоном спецгруп. Було дивно, що він взагалі вижив. Звичайно для смерті вистачало однієї, максимум двох Кольчуг. Прокльон охоплював все тіло, діючи безпосередньо на нервову систему, і спричиняв дикий біль, наче від опіку. Діяв він довгостроково, що зводило шанс жертви на виживання практично до нуля.

Ольга потерла обличчя руками, відчуваючи, як по спині повзе мерзенний холодок. Привид війни підкрався тихо й підступно, потягся щупальцями до серця. Перед очима замиготіли тіні солдат — майже дітей — що корчилися й кричали до розриву голосових зв'язок. Горло перехопило, на очі накотилися сльози, пальці дрібно-дрібно затремтіли.

Ольга з ричанням видихнула. Війна зосталася далеко, їй не дістати втікачку, і до чорта усіх привидів. Якщо поміркувати тверезо, вона навіть дала деякі бонуси. Наприклад, рефлекс моментального створення деяких бойових заклять. Поглиблені (тут Стах криво посміхнулася) знання практичної військової медицини. Чудову здатність маскуватися, дякуючи якій вона й опинилася по той бік кордону. Ольга й раніше була хорошим медиком, а тепер, без зайвої скромності, могла вважати себе професіоналом вищого класу. Занадто блискуче резюме для вакансії медвідьми на нижчій ставці. Але все ж в одному з найкращих медичних закладів Батавської республіки, та ще й з безкоштовним житлом.

Що ж. Досить рефлексувати.

Стах сіла на п’ятки, зосередилася і почала виплітати химерний візерунок цілительного закляття. Квітка, що нагадувала махровий тюльпан, обростала новими й новими пелюстками. Коли бутон вже ледве поміщався в руці, Ольга швидко й точно перенесла його на ліву долоню, а правицею потяглася до ледь помітних сполохів емореола декана. Їй потрібно було зачерпнути зовсім трохи, але помираюча аура не давалася в руки.

Ольга тихенько застогнала, сягнула в кишеню — порожньо. Чортихаючись, вона полізла за пазуху і спромоглася відстебнути від ліфчика булавку. Цю дурну булавку вона носила на всіх бюстгальтерах жалом донизу. А раптом гудзик відірветься, запевняла вона себе. Насправді булавки на всю білизну їй чіпляла бабуся, приказуючи “від вроку”, і хоч Стах сама собі в тому не признавалася, але основною причиною носіння усіх тих залізяк була згадка про бабусине буркотіння та бабусину любов.

Булавка вп’ялася в передпліччя ван Раппарда. Декан сипло й страшно сапнув. З емореола метнувся кумачевий протуберанець. Ольга встигла підхопити його й протягти крізь середину бутона. Квітка почала стрімко розгортати пелюстки. Наспівуючи слова завершення ритуалу, Стах висадила закляття на сонячне сплетіння декана.

В наступну мить відбулося одночасно кілька подій. Квітка швидко розрослася, вкриваючи пелюстками все тіло. Медвідьма, стежачи за роботою вдало змайстрованого закляття, дозволила собі розслабитися й опустити руки. Ван Раппард відкрив очі й зустрівся поглядом з Ольгою. І вона провалилася…

***

— Ван Раппарде, цього разу вам не вдасться відсидітися в кабінеті…

— Я — хірург. Мене цікавить лише медицина. І, до речі, який саме кабінет ви маєте на увазі?