2. Twee

Будильник задзвенів, вириваючи з мутної пелени сну. Ольга потяглася до кишені, спросоння ніяк не в змозі  вчепити слизький телефон. Нарешті схопила, потягла і впустила на підлогу. Мелодія розливалася все гучніше. Ольга застогнала, сіла і, нарешті, намацала під ліжком кляту слухавку. Вона вимкнула будильник, потерла лице руками й скривилася.

Капці стояли біля ліжка. Без них на лінолеумі навіть влітку було занадто холодно. Ольга нарешті скинула форменні туфлі і перевзулася. 

Безкоштовне житло у підвалі їй надали як окрему величезну люб’язність (швидше за все, за рахунок заробітної плати, а також задля можливості постійно мати під рукою безвідмовного спеціаліста). Мабуть, раніше тут була роздягальня для працівників. На стелі висіли дві лампи денного світла, дякувати богу, справні. У кутку за перегородкою мостилися душ і туалет, поряд —  умивальник з трохи обколотою емаллю. З роздягальні винесли лави (відбитки ніжок так і залишилися на лінолеумі), залишили лише дві шафки для одягу та два розрізнені стільці. Обстановку доповнювали невеликий холодильник та офісний стіл.

Похмурий санітар Лукас на другий чи третій робочий день Ольги затримався, спостерігаючи, як та швидкими рухами втихомирює біль постраждалому в аварії подружжю, одночасно мугикаючи веселу пісеньку їх переляканій дочці, що сиділа поряд на стільчику, вчепившись в рожеве кошеня. Наступного дня, коли Ольга збиралася спускатися після зміни в свою кімнатку, Лукас наздогнав її і вперся слідом у ліфт, тримаючи в руках чималу торбу. 

— Не бійся, я на одну хвилину, — буркнув він.

Зайшовши в колишню роздягальню, Лукас вийняв з торби розкладного столика для пікніків, електрочайник та електроплитку на одну конфорку.

— Маєш собі, — кивнув він і пішов, не прощаючись. Ольга сіла на стілець і розревілася.

Кімната містилася у напівпідвалі, єдине вузьке довге віконце аж під стелею давало зовсім мало світла. Ольга була вдячна невідомим архітекторам лікарні Парацельса, які спланували постійно діючі чари сухості й низького теплообміну на товстих стінах. Всередині було досить тепло, сбди не проникала всюдисуща волога каналів.

Після душу, нашвидкуруч витерши коротке темне волосся, Ольга запарила собі міцну каву просто в чашці і зробила бутерброд з сиром. Батавський сир був її слабкістю. Колись, ще до війни, їй трапилося відрядження у столицю Батавії. Надвечір, бродячи вузькими вуличками старого міста та сахаючись роверів, Ольга натрапила на невелику сирну крамничку. На полицях обабіч тягнулися різнокольорові круглі голівки сирів — коров’ячих, козячих, овечих — різної витривалості, чистих та з якимись неймовірними домішками: лавандою, кокосом, трюфелем. Це багатство доповнювали невеликі слоїки джемів, медів та спецій. У Ольги очі загорілися. Вона нагребла в корзинку мало не десяток яскравих кружал сиру, та ще й кинула зверху два дегустаційні набори приправ. Бородань за прилавком широко посміхнувся і вручив в подарунок яскравий міцний брендований пакунок, з яким Ольга ходила до магазину ще добрих п'ять років.

Іноді Ользі спадало на думку проїхати дві зупинки електричкою до Дамме й відшукати ту крамничку. Але щоразу вона зупиняла себе. По-перше, тепер ті селективні сири були їй геть не по кишені. Вона купувала шматочок витриманого “Старого Дамме” в супермаркеті і розтягувала на тиждень, нарізаючи крихкими напівпрозорими шматочками до кави. А по-друге… По-друге, Ольга боялася, що якщо знов побачить яскраво освітлену вітрину і ряди різнокольорових сирів, то не витримає, осяде на бруківку і розридається прямо на вулиці, тужачи за колишнім.

Загалом їй надзвичайно пощастило опинитися в невеличкій Батавії. Колись самотужки вона трохи вчила германську —  так, щоб порозумітися в магазині, кафе чи на вокзалі. І тому батавську опанувала доволі швидко. Що їй не вдавалося, так це вимова. Батавська рикучість аж ніяк не лягала на осенійську мелодійність. Ну і власні назви, особливо ті, що згадувалися в розмові. От звідки їй знати, що “Діхааг” — це просто звична Гага? І якщо в побуті Ольга досить швидко втяглася в іншомовне оточення й навіть іноді насмілювалася на смол-токи з офіціантами, чергувати за стійкою вона ненавиділа всіма фібрами душі.

Можна сказати, їй пощастило з безпосередньою керівницею. Мефрау Грут, висока суха жінка з напівсивим волоссям, забраним в бездоганний вузол, і губами, завжди стисненими в курячу гузку, на співбесіді вимучила Ольгу майже до нестями. Вона прискіпливо випитувала всі деталі освіти та біографії кандидатки, потім добру годину ганяла питаннями з усіх аспектів — діагностики, першої допомоги, далі глибше й спеціалізованіше. Після двогодинної співбесіди мефрау Грут сухо кивнула: “Перетелефонуйте завтра по обіді”. І коли наступного дня Ольга тремтячими руками набрала номер, почула таке саме сухе: “Чекаю вас завтра о пів на восьму, мефрау Стах”.

Здавалося, що мефрау Грут геть не звертає особливої уваги на новеньку, але після першого місяця роботи Ольга помітила, що її дедалі рідше ставлять за стійку, а натомість все частіше кидають на найвідповідальніші ділянки. Будь-яка пересічна медвідьма обурилася б: несправедливо, важча робота за ті ж самі гроші! Але для Ольги то виглядало значним полегшенням. Не потрібно червоніти, втретє перепитуючи: “Повторіть, будь ласка, назву вулиці” і силкуючись на слух записати адресу не транскриптом, а схоже на правду. Натомість можна було забутися, віддатися інтуїції, всім єством віддатися поточному моменту і геть ні про що не думати, крім пацієнта та діагноза.

Занурившись у роздуми, Ольга доцмулила каву, злизнула з долоні останні крихти сиру і стала збиратися на роботу. Вона вдягла свіжу форму, зачесалася, закріпила зліва непокірну прядку  невидимкою. З собою захопила пакет з брудним одягом, щоб закинути в машинку у лікарняній пральні. Пообідати на цей раз вирішила у столовій — трохи дорожче, але все ж різноманітність, та ще й така-сяка соціалізація.

Мефрау Грут вже стояла біля стійки й роздавала вказівки. Медвідьми вишикувалися навпроти неї мов солдати на плацу. Ольга підійшла й стала позаду.