Глава 4 (1) від 20.11

Посмішка Князя Темряви була задоволеною. Він зробив знак, мовляв, підемо вийдемо, і я негайно почимчикувала за ним геть із залу, навіть не замислившись, що в його компанії мені може щось загрожувати, настільки була сердита.

– Ч-чому ти опинився саме тут? –- запитала з усією можливою войовничістю, коли ми вийшли на вулицю.

– Я ж сказав, що тепер буду слідувати за тобою всюди, – відповів він незворушно.

– Але навіщо тобі я?! Нечисть із твого світу гуляє, де хоче, а ти що ж, не можеш? – я знизила голос, тому що на нас обернулися хлопці, що як раз проходили повз.

Самайн взяв мене під лікоть і потягнув у бік провулка, де зайвого народу не спостерігалося.

– Раніше не міг, прохід для мене був закритий. Але ти його відкрила, – він швидко озирнувся, а потім... Не знаю, що Лорд Смерть там робив, напевно, чаклував, але з потоків його темряви з'явився напівтуманний чорний жеребець, на якого чоловік і сів, а мене потягнув слідом і посадив перед собою. Кінь взяв розгін, а потім став підніматися все вище і вище, поки не злетів! Зізнаюся чесно: вереск я стримала лише силою волі.

Зате чарівник був усім задоволений і з ентузіазмом оглядав околиці, що пропливали під нами. Зараз ми летіли (а-а, досі не можу в це повірити!) не дуже високо, але, як не дивно, на нас ніхто не показував пальцями. Чи то у чаклуна є якось особливе маскування, чи то... Хоча що б це не було, дивитися на рідне місто з висоти було чудово і захоплююче. І тут я звернула увагу, що нечисть, та сама, справжня, висипала на вулиці і змішалася з народом, лякаючи перехожих, стукаючи в будинки і вимагаючи солодощів. А подекуди в приватному секторі люди палили вогнища.