Глава 3 (6) від 19.11

Коридор був таким же, як і всі інші, ніяких відмінностей, але чомусь з'явилося відчуття, що йти потрібно саме сюди. Через пару поворотів папороть раптом спалахнула і осипалася попелом, перед очима промайнув яскравий спалах, а я відчула, немов подолала якусь перешкоду, і припустила ще дужче. Я все бігла навмання, поки не помітила, що коридор змінюється, стаючи все більш сучасним, схожим на той, що був у клубі. Та невже?!

Незабаром почувся віддалений гуркіт музики. Коктейлі та втома давали себе знати (ноги буквально підкошувалися!), і я летіла вперед на чистому ентузіазмі. Божечки, нарешті!!! Ось і охоронці, ось і зал! Ввалилася в гучне приміщення, де народу трохи поменшало (напевно, пішли вулицями гуляти) і стала шукати Катерину. Тільки зібралася набрати її номер, як та виплила зі скупчення хлопців на танцполі і помахала рукою.

– Лерко, ти куди поділася? – сказала захекавшись. – О, навіть мантію десь дістала... Мало не пропустила все найцікавіше! Тут тебе шукали... Он, дивись, який перець!

І я зустрілася з блідо-блакитними, майже білими, очима Самайна. Господи, це як? Це що? З якої радості він тут опинився? У нього ж на вибір стільки світів, стільки країн... У голові миттю спливли його слова про перехід і заповітне: «Ти більше нікуди від мене не подінешся. Куди ти – туди і я!» Виходить, це саме я його сюди, в наш світ і у своє місто, і провела?!