Глава 3 (4) від 18.11

Обережно наблизилася, з трепетом зірвала один кущик і, висвітлюючи їм шлях, немов справжнісіньким факелом, стала носитися по околицях у пошуках заповітної дверки у свій світ. Ішла туди, куди вела папороть. А вона дійсно вела! Шепотіла щось, шелестіла листочками, і я, ніби за вказівкою, рухалася у тому напрямку, куди вона вказувала, поки не вийшла з лісу і не побачила двері. Хоч би назад у мій світ! Але ні, ця стародавня будова біля покинутого поселення виявилася просто склепом... Ух, жах-то який! Напевно, тут як раз і поховані ті нещасні потраплянки, які до мене у цей моторошний світ заходили.

Що ж ти, папороть, халтура? Давай інші двері шукати!

І вона знову повела кудись. Самайна видно не було, лише кажан, чи то пак недавній вампір, кружляла над душею, ніби тільки того й чекав, щоб я помилилася, зайшла не туди, заблукала, і можна було вдосталь поласувати моєю кровиночкою. Розмріявся! Так я йому й дамся!

Я йшла і йшла, знову поринувши у ліс, повз кущі та дерева, занедбане поселення давно залишилося позаду. Не знаю, скільки я так бігала по околицях, заглядаючи то туди, то сюди, бачачи вогні далеких селищ і спостерігаючи, як місцевий різношерстий народ, поглядаючи на мене з цікавістю, але не наближаючись, чинно тягнеться до таверни. А потім у мене сяйнула думка, що не вмістить вона стільки народу, не вмістить! Отже, він кудись дівається? Блискавкою промайнули у пам'яті слова Бабок-Ягинь, що у цю ніч Самхейна відкривається перехід і вони збираються подорожувати по світах і лякати народ. Тоді цілком можливо, що і в мій світ навідаються?

Але двері ж випарувалася у мене на очах! Хоча... Може, вони як ліфт? Привезли пасажира, зникли, а потім знову з'являться, щоб відвезти інших пасажирів?! Стоп! Відьми ж сказали, що вони вийти звідси зможуть, а ось я – ні. Але чому б не спробувати?! Та й Самайн говорив, що я повинна якийсь там прохід йому відкрити. Відкрию, не проблема, аби самій звідси вибратися. Папороть, до речі, теж підтримала цю ідею і буквально потягнула у бік таверни.