Глава 2 (5) від 15.11

Ну, і на тому спасибі, що в нетрі на поживу диким звірам заманювати не став. Тільки куди ж мені тоді бігти, щось я поблизу жодного селища не помітила. Та ще й вампір цей навколо бродить.

– До речі, а чому вампіри нормально розмовляють? – не втримала в узді цікавість.

– Нормально? Енто як же?

– Ну, не так, як ви.

– А-а, так арійстократи ж, – сплюнув лісовик. – Все у них не так, як у нас.

– Соковита моя-а, куди ж ти пропала-а? – почувся голос цього самого аристократа, а у мене душа в п'яти пішла. Знайшов-таки, гад!

– Сховай мене, дідусю-лісовик! – благала на повному серйозі. – А я для тебе... ну... що завгодно зроблю! А головне, тупати і звірів лякати перестану.

– Ну якщо тупати перестанеш... – задумливо протягнув чолов'яга і загнав за найближчі кущі.

Не встигла отямитися, а кровосос уже тут як тут. Іде, очима по околицях шарить, принюхується. Що б його!

– Ти дівчину тут не зустрічав? – запитав він у господаря цих місць. – Якщо видаси, куди пішла, я в боргу не залишуся...

– Нікого не бачив, – простягнув було лісовик, а я вже було зібралася розслабитися, коли він раптом єхидно посміхнувся: – Ажно дивлюся – відьмочка дефективна тупотить, звірину мені лякає. Та он вона! – і глянув прямо на мене, видаючи притулок з головою.

Ух, зрадник!

Я стала задкувати, намагаючись ні про що ні спіткнутися. Повертатися до вампіра спиною було відверто страшно, хоча так я могла б тікати куди швидше.

Кровосос зловісно посміхнувся, оголюючи гострі ікла.

– О, куди ж ти тікаєш, солоденька моя?! – і кинувся слідом. – У нас із тобою вся ніч попереду, стільки всього цікавого можна випробувати...

От присмоктався! Ну справжній кровопивця.

– Ви знаєте, я дівчина скромна, всіляким цікавинкам не навчена. До того ж я зовсім несмачна і часник увечері їла, правда-правда! – а сама відступаю і в паніці оглядаюся, шукаючи лазівку.

– Тоді пожуй ароматну травичку, соковита моя, – великодушно запропонував він, простягаючи пучок якоїсь зелені. Мабуть, і сам частенько зажовує, якщо носить із собою. – А цікавинкам я тебе і сам навчу, до світанку часу бага-а-ато... – і випустив крила, мовляв, біжи не біжи – все одно наздожену.