Глава 2 (4) від 15.11

– Чи не мене ти шукала цієї ночі? – мугикнув вже знайомий вампір, виникаючи буквально з нізвідки і загороджуючи прохід.

– Не тебе, іроде окаянний, зовсім не тебе! – і, юркнувши під його рукою, на тремтячих ногах рвонула до виходу і вибігла назовні.

Так, двері вивели мене на свіже повітря... та тільки в якомусь страшному містечку, де на нічному небі світило аж два величезні місяці, причому один з них був криваво-червоний! І побачила я ще одну величезну дивину: простір близько таверни, яка більше нагадувала хатинку на курячих лапах, тільки дуже значних розмірів, був ніби пензлем художника поділений на дві частини. Половина хатинки перебувала на, якщо так можна сказати, літньо-осінньому боці, зате на іншому панувала зима і замети по пояс. І там, і там був ліс, уздовж якого йшла дорога.

До речі, саме над сніжною половиною панував кривавий місяць. Виглядало моторошно, тому що він висвітлював засніжені простори і як прожектор у клубі надавав білому покривалу червоний відблиск, створюючи воістину потойбічний вид. Зрозуміло, для втечі я обрала той бік, де було тепліше: не вистачало в моєму зовсім зимовому прикиді ще й по коліно в снігу борсатися.

Все далі заглиблюючись у ліс і не спотикаючись тільки завдяки яскравому місячному світлу, кілька разів озирнулася, але не помітила за собою нікого підозрілого. Невже упир все-таки відстав? Зате коли подивилася перед собою, дехто підозрілий не змусив себе чекати. Закудланий чолов'яга невеликого зросту відокремився від кремезного дерева і перегородив дорогу. Я ледве загальмувати встигла і ледь не збила його з ніг.

– Ти чиїх будеш? – звів він кошлаті брови. – Чого у моєму лісі сновигаєш?

Ну, привіт-приїхали!

– Не місцева я. Загубилася, ось, додому дорогу шукаю, – сказала чисту правду.

– Ти давай її в іншому місці шукай, нема чого мені живність своїм тупотом розполохувати! – гримнув, якщо я правильно зрозуміла, лісовик.

– Ти пробач мене, бідолашну, не хотіла тобі зла, батюшко, – плела я повну нісенітницю, на ходу згадуючи дитячі казки і всілякі цікаві слівця та звороти. – Може, підкажеш, куди шлях тримати? Я тоді тупати перестану, – спробувала трохи поторгуватися.

– Ти, ось, откудова прічапала, туди і возвертайся – не повівся він. – Нема в моєму лісі для тебе вірної дороги.