Глава 2 (3) від 15.11

Так-так-так, здається, картина прояснюється. Кажуть, у Ніч Всіх Святих (яка у кельтів як раз Самхейном і називалася) відкривається прохід в потойбічний світ, з якого до нас пробирається всіляка нечисть і розгулює до ранку по околицях, а від неї відкуповуються солодощами і намагаються відігнати фігурними ліхтарями-гарбузами зі священним вогнем. Хоча, якщо не помиляюся, кельти ліхтарі робили зовсім не з гарбуза, а саме з ріпи, і взагалі, в ніч з 31 жовтня на 1 листопада святкували кінець осені і прихід зими, іншими словами Новий рік. Але потойбічний світ – це все, звичайно, казочки, ось тільки, судячи з усього, саме тут я зараз і опинилася. Знати б іще, де це «тут».

І нормально так ми сиділи з цими відьмами базікали, та чийсь погляд спину пропалював все сильніше і сильніше. Скосила очі, спробувала вирахувати сталкера і натрапила на ікласту либу. Обличчя бліде, вуха загострені, очі червоні, а під ними чорні кола розміром з блюдця. Матінко!

– А це хто такий? – прошепотіла я тимчасовим товаркам і вказала поглядом на суб'єкта з жахливою посмішкою. – На вампіра дуже схожий.

– Так енто він і є, вомпир! – підтвердила неприємні здогади друга відьма. – Що, сподобався? – і посміхнулася, виставляючи кривий зуб напоказ.

Ну чудово! Тільки ожилого кровососа мені і не вистачало для щастя!

– Ти б не дивилася на упиря, – попередила перша. – А то танцювати покличе, а потім зжере на галявинці та не вдавиться. Силоньки-то, дивлюся, у тебе негусто.

Та у мене її взагалі немає, в тому-то й біда!

І тут господар таверни, здоровенний дядько з рудою кудлатою бородою (домовик, чи що, тільки розміром більше) підійшов до одного котла, потім до іншого, понюхав, зачерпнув ложкою вариво і оголосив, що святковий бенкет готовий.

Ох як всі пожвавилися! Загули, ложками по столу застукали... І господар став обносити всіх повними мисками, за які народ і взявся, сьорбаючи, похрюкуючи, плямкаючи і прицмокуючи.

А я під шумок вирішила злиняти. Відьми, вони ж Бабки-Ягині місцевого штибу, здається, геть про мене забули. Я тут волати буду «Поїда-ають!!!», а вони й не помітять, поки бурду свою сьорбають і брагою запивають. Коротше, своїми силами потрібно рятуватися. Ну, і рушила через зал до виходу. Може, десь там, за межами таверни, ще один перехід між світами відкриється, через який і я зможу пройти?!