Глава 2 (2) від 14.11

– Ти, енто, корму свою на лавку прилаштовуй, в ногах правди немає, – люб'язно запропонувала друга відьма. – погутаримо за жисть.

– Чому б не погутарити?! – філософськи знизала плечима я і обережно рушила до столу, в будь-яку секунду готова зірватися на біг, якщо раптом хтось із мешканців цього дивного місця потягне свої лапи або вирішить мною закусити. Тільки як би самі відьми в котлі не зварили, пам'ятаю я дитячі казочки без цензури.

Присіла, навіть ноги під стіл сховала, а то чоловіча половина місцевого народу стала пильно вивчати довжину моєї спідниці. Паралельно я оглядала зал, відзначаючи, що атмосфера тут і справді потойбічна, але не така вже й страшна, якщо не придивлятися до всіляких зубастих, ікластих і напіврозкладених індивидів. Крім магічних вогників помітила у якості ліхтарів видовбані з ріпи страшні морди, в які були вставлені свічки. Ну зовсім як наші гарбузи на Хеллоуїн!

– Чого-небудь з'їси? – поцікавилася перша відьма.

Дуже смішно. Та у мене шматок в горло не полізе ще як мінімум тиждень! Але в подібній обстановці відмовлятися від пропозицій і запрошень потрібно з усіма можливими пересторогами і якомога коректніше.

– Дякую покірно, я не голодна, – і спробувала видавити усмішку. – Скажіть, а часто у вас з'являються такі ж, як я, відвідувачі? – а сама продовжую напружено оглядати місцевий народ, не розслабляюся.

– Не так шоби дуже. Зайти-то вони могуть, та вийти їшшо ніхто не спромігся... – захихотіла та, що з кривим зубом. – А вже куди потім діваються...

– А ось ми кожний рік можемо на одну ніч звідсіля злиняти, по інших світах погуляти. Тому й збираємося тут, де перехід відчиняється, – зі знанням справи повідомила відьма з бородавкою. – Сьогодні ж Самхейн, чому б і не погуляти?! Ось попоїмо варива, – вона з передчуттям глянула на киплячі котли, – і підемо! Нам там солоденького дадуть, шоб не лякати дуже. По домівках підемо – і на цільний рік солодкого собі нагребемо! Тока ти тут залишишся, як і ті, які до тебе приходили, не возвернешся тудой, не пустять.