Глава 2 (1) від 14.11

Битва поглядів тривала недовго. Потім Бабки-Ягині, які закликали мене всередину, мабуть, вирішили взяти наді мною шефство, дружно піднялися і стали неквапливо наближатися. Ух, чого мені коштувало не завищати і не кинутися навтьоки! Але ж бігти нема нікуди. Тільки вихід з таверни на протилежному кінці залу, але туди ще дістатися треба. Та й невідомо, куди він мене виведе.

– Чи зручно тобі, дівчино, чи зручно тобі, чорно-червона? – запитала та, що з бородавкою, прискіпливо оглядаючи моє взуття.

Як же, зручно! Та на цих страшних підборищах, напевно, тільки стриптизерки і вміють ходити.

– Та ти глянь на неї, мабуть, раком встане, якщо спіткнеться, – продовжувала веселитися кривозуба.

А ось це вірне зауваження. У таких жутях точно не побігаєш, якщо доведеться тікати, але перспектива носитися босоніж по невідомій місцевості теж не особливо радувала.

І раптом перша відьма (чи то пак Бабка-Йожка) підвела руку, в її долоні спалахнув зелене згусток енергії, який полетів прямо в мої туфлі. Я похитнулася і ледь не розквасила ніс об спинку найближчого стільця, але стояти стало набагато зручніше, і, оглянувши взуття, обімліла: висота підборів і платформи істотно зменшилася. Це як взагалі? Або у мене і правда глюки, або це... магія?

– Ну, чого баньки вивалила? Хуч би спасибі сказала, – друга схвально поглядала на ювелірну роботу подружки.

– Дякую, милі дами, – я вклонилася у пояс. Ні, ну а як ще себе поводити із фольклорними персонажами?!

– О-о, чули? Да-ама! – гордовито задрала бородавчастий ніс перша і з перевагою оглянула решту компанію, дзижчання якої ставало все голосніше, хоча більше ніхто поки не наближався. – А ви все «стара карга» та «стара карга».

– Енто вона тебе ішшо погано знає, – подав голос один з перевертнів, здоровий і кудлатий дядько.

– Ги-ги, –всміхнувся зомбі, у якого залишилася тільки половина зубів.

Господи, накапайте хтось валер'янки, га! Куди я примудрилася потрапити?!