Глава 1 (3)

Катя теж вже випила два келихи і, здається, зібралася на танцпол, не чекаючи приходу інших одногрупників.

– Самі винні, що спізнюються! А я танцювати хочу! – проголосила вона, підхопила за ругу Серьогу, ще одного двієчника, і пружною ходою рушила в гущу народу, підсвічена сяйвом світломузики. Туди, де щосили розважалися Світланка, Наталка, Ванька і Кирило.

Олексій намагався завести розмову, хоча язик у нього вже заплітався (мабуть, до нашого приходу нехило нализався), і я просто на автоматі йому підтакувала, чекаючи приходу когось більш тверезого і адекватного. Віталія, наприклад, або Олени.

І все б добре, але довге стояння в черзі, пляшка води і два з половиною коктейлі зробили свою справу, мені терміново знадобилося до кімнати для дівчаток. Залишилося тільки дізнатися, де вона знаходиться. Ледве відмазавшись від компанії Олексія, який хотів мене супроводити, і крикнувши Катерині, що скоро повернуся, я допитала охоронця біля входу, отримала потрібні відомості і, поринувши в лабіринти коридорів, за вказівниками вирушила шукати вбиральню.

Цікаво, хто проектував всю цю «красу»? Тут же чорт ногу зломить! Трохи поблукавши і таки знайшовши шукане, я по-швидкому «припудрила носик» і вирушила назад. Ішла-ішла, йшла-йшла, та тільки ніяк не могла вийти до залу. Покажчики кудись зникли, коридор змінювався коридором, поворот поворотом, але ні звуків музики, ні охоронців, ні навіть відвідувачів не спостерігалося.

Спробувала додзвонитися до Катьки, але не було мережі. Ну так, ми ж у підвалі. Стало страшно. Невже у трьох соснах примудрилася заблукати? Телефон все так же показував відсутність сигналу, а я, сховавши його в крихітний рюкзачок за спиною, все йшла заплутаними коридорами і не могла зрозуміти, куди рухатися далі і як потрапити назад. Кілька разів поверталася, але розуміла, що он там не проходила і ось тут теж. А ноги у жахливих підборищах вже просто відвалювалися.

Дивно все це, дуже дивно... Не знаю, скільки я так блукала, але потім обстановка стала змінюватися, коридор виявився більш запущеним і старим, плитку змінила кам'яна підлога, стіни теж були викладені з масивних каменюк, а під стелею купа павутиння. Освітлення з яскравого перетворилося у тьмяне, мляве. Та й замість люстр траплялися якісь незрозумілі завислі в повітрі вогні.

І тут почувся гул голосів. Віддалений, але він виразно означав присутність когось живого! Я стрімко (вірніше, ледве-ледве перебираючи нещасними кінцівками) кинулася вперед. Коли штовхнула важкі дерев'яні (напевно, дубові) двері, перед очима промайнув яскравий спалах. А далі залишилося тільки завмерти на порозі, оглядаючи незрозуміле приміщення, яке вже точно не було схоже на модний нічний клуб. Може, це особливий зал і тут просто приватна вечірка «для своїх», а я взяла і ввалилася без запрошення?